«Чотири колеса возять тіло, а два – душу», –

Про нетішинський мотоклуб дізналися випадково, переглядаючи сайт міста. Сподобався логотип клубу, який і спонукав зазирнути на їхню електронну сторінку. Один телефонний дзвінок до президента клубу Бориса Шевчука – і ми вже прямуємо до міста енергетиків.

«Піднімалися на Говерлу, ночували на Синевірі»
Байкери Борис, Віктор та Євген у чорних шкіряних куртках з логотипом клубу зустріли нас на своїх «залізних конях» та запропонували проїхати містом до кафешки, аби журналісти відчули драйв від швидкості та захоплених поглядів перехожих. Дух перехоплює, а серце шалено б’ється від різкого сплеску адреналіну. 
«Нещодавно наш клуб повернувся з п’ятиденного карпатського туру, подолавши на мотоциклах 1700 кілометрів. Ми об’їздили майже усі карпатські міста. Найбільше мені сподобався Червоноград, – ділиться враженнями Віктор Полімарчук на прізвисько «Niger», власник байку «Yamaha TDM850-1». – А ще ми піднімалися на Говерлу, проте не звичним туристичним маршрутом, а з іншого боку гори. Шлях у 9 кілометрів забрав багато часу, харчувалися ми чорницями, бо не взяли з собою їжі. Коли спустилися, швиденько зварили вечерю та заночували біля підніжжя гори».
«А ще вранці дорогою наверх зустріли чоловіка, який ночував майже на вершині. Він повідав, що не розрахував час, і дорогою донизу його застала ніч. От він і заночував у спальному мішку, який недарма прихопив з собою», – каже Євген Бовсунівський на прізвисько «Jakson», власник «Keeway-cruiser 250».
Хлопцям ще пощастило безкоштовно потрапити на територію Синевіру і заночувати там під відкритим небом. А минулоріч мотолюбителі об’їздили усі замки Західної України.

 «До новачків придивляємося пильно»
«Ми давно захоплюємося мотоциклами, їздимо містами України на екскурсії та різні байкерські зібрання. Люди цікавляться нашим містом, бажають дізнатися про нього якомога більше. Два роки тому ми зібралися й вирішили зробити байкерський зліт у Нетішині, аби познайомити наших гостей з культурою міста, з життям атомників та звичайних жителів. Ми проводили різноманітні екскурсії, шоу-програми, виїжджали на природу», – розповідає президент мотоклубу «Energy» Борис Шевчук. 
 З часом байкери придумали свій логотип: за основу взяли колесо (чорно-біле), а всередині розмістили перекручений знак радіоактивності (у жовто-чорних тонах). Все це вклали у своєрідний червоний  хрест – один з елементів герба Волині. Логотип розмістили на чорному фоні. А назву клубу пов’язали з енергетиками - «Energy».
 Нині кількість членів клубу дорівнює дев’ятьом. Аби потрапити до нього, треба, насамперед, мати мотоцикл та бути готовим до частих і тривалих поїздок містами України. Це прописано внутрішнім статутом. До новачків протягом року пильно придивляються, як вони себе поводять у різних життєвих ситуаціях. І коли новачок чіпляє логотип на свою куртку, тоді й стає членом клубу.
 «Минулого року майже усі члени мотоклубу їздили у Черкаси на мотофестиваль, який зібрав близько 4 тисяч мототехніки. Піднімалися на Тарасову гору, аби вшанувати пам’ять Кобзаря. На фесті потоваришували з різними мотоклубами України, тепер спілкуємося в Інтернеті та по телефону», – розповідає Борис Шевчук, власник «Honda Transalp-600».
«Звісно, після кожної поїздки залишається купа вражень, емоцій та фото, які ми викладаємо на нашому сайті, – каже Євген Бовсунівський  – Рідні вже звикли до наших поїздок, із задоволенням слухають про наші враження від відвідин того чи іншого міста або фестивалю».

«У Прип’яті можна знімати фільми жахів»
У квітні на річницю Чорнобильської катастрофи нетішинські байкери їздили до Славутича (куди свого часу переселили жителів Прип’яті), аби віддати шану ліквідаторам. Туди, за словами байкерів, з’їхалося чимало людей, аби покласти квіти до меморіалу Героям Чорнобиля. Хлопці відвідали музей ліквідаторам ЧАЕС, подивилися місто.
«Оскільки місто будували усі представники Радянського Союзу, то воно поділене на квартали з відповідними назвами по націях та містах. І коли сідаєш у таксі, то кажеш назву кварталу та номер будинку. Наприклад, московський квартал, будинок 5 тощо. Назв вулиць там немає, - ділиться спогадами Євген. - У Єреванському кварталі сподобалося те, що у кожному дворі стоять мангали, де у вихідні можна влаштувати барбекю». 
 Наступного дня хлопці поїхали на екскурсію на ЧАЕС та у Прип’ять. «Колись добратися до станції можна було лише електричкою, яка їде без зупинок і двічі перетинає кордон з Білорусією. Півтори години – і ви потрапляєте у Семиходи (КПП-1), – розповідає Борис  Шевчук. – Вийшовши з вагону, одразу потрапляєш у своєрідну галерею, яка виходить на територію АЕС, але пройти туди можна лише через пункт пропуску.  Звідси автобусом персонал станції розвозили по робочих місцях, адже піше пересування територією було заборонене. В очі кидається пам’ятник Прометею, розташований поблизу колишнього однойменного кінотеатру. Трохи далі – залізничний міст над річкою, в якій плавають величезні соми».
«Найбільше вразила екскурсія до Прип’яті. Місто оточене колючим дротом, а екскурсовод одразу попередив про можливість зустрічі з дикими тваринами, – ділиться спогадами Віктор Полімарчук. – Звісно, потрапити сюди можна лише з екскурсією, адже це закрита зона, і прошмигнути повз патруль вам навряд чи вдасться. Місто своїми порожніми вулицями та покинутими будинками нагадує кадри з фільму жахів. Тут можна знімати подібні фільми навіть без декорацій».
«Особливо вражають дитячі майданчики: ляльки, м’ячі та інші іграшки так і лежать там, де їх покинули 24 роки тому. На столиках у кафешках стоять кухлі та пляшки, радянські пачки цигарок та запальнички. І якби не товстелезний шар пилу, то можна було б подумати, що  відвідувачі ненадовго вийшли і скоро повернуться», – ділиться Борис Шевчук.
У планах хлопців – об’їздити  якомога більше цікавих місць України.