Художник не на показ

Кажуть, скромність прикрашає людину. Але вона повинна бути до певної межі. Бо надмірна сором’язливість не завжди йде на користь, особливо представникам творчих професій. У цьому переконався, коли побував у художній майстерні старокостянтинівського майстра пензля Віктора Гороховського. Його картини можна поставити майже в один рівень із роботам провідних митців. Однак понад тридцять років поспіль про талант художника майже ніхто не знав. Тихцем творив свої полотна, роздаровував родичам, друзям, які прикрашали ними власні оселі. Першою вирішила показати неординарні твори художника широкому загалу Тетяна Скрижевська, директор Старокостянтинівської загальноосвітньої школи №8, в якій працює вчителькою дружина Віктора Гороховського. Близько двадцяти картин митця, серед яких – релігійні  сюжети, мальовничі краєвиди, твори на історичну тематику, протягом декількох тижнів лютого експонувалися на постійнодіючій виставці, що розгорнулася у стінах  навчального закладу. 
«Вперше взявся за пензля, либонь, у років дев’ять. Батько малює, а я стою збоку, спостерігаю. А потім і собі спробував. Вийшло, як для дитини, непогано. Та, головне, що мені самому сподобалося. Тому, коли в 1971 році в Старокостянтинові відкривали художню школу, записався туди в числі перших. Перед початком навчального року зі своїми ровесниками допомагав будівельникам наводити лад у новоспорудженому приміщенні мистецького закладу», – пригадує пан Віктор.
Після закінчення школи Віктор вступив у Львівське художнє училище. Хоча там й почерпнув багато знань з теорії і практики мистецтва, але вважає, цього замало. Згодом працював у Хмельницькому художньо-виробничому комбінаті, Старокостянтинівській художній майстерні. Разом з колегами оформляли ленінські кімнати на підприємствах, шкільні приміщення. Якось, оформляючи територію одного з підприємств, намалював величезну картину з Леніним.  Старий, досвідчений художник сказав: «Для таких картин потрібно мати певну творчу кваліфікацію. А позаяк у тебе її немає, то нікому не кажи, що сам сюжет придумав, а скажи, ніби це копія з якоїсь картини, інакше можуть і політику пришити».
Скільки картин намалював за три десятиліття Віктор Гороховський – важко сказати. Він ніколи не ставив собі за мету вести статистику своїх творів, тому що ніколи не робив їх, як він каже, заради показу. Під цим застарілим словечком художник приховує поняття, яке  нині більш відоме як виставки або піар. «Та й зрештою, що там показувати?! Роботи мої, скоріше, старомодні. Більшість художників надає перевагу сюрреалізму, інсталяції, а я – натураліст», – каже мій співрозмовник. «Історичні картини, а особливо портрети, найважче малювати. Адже наша минувшина в багатьох джерелах подається по-різному. Тому, коли приступаю до роботи на цю тематику, не тільки перечитую історичну літературу, а й спілкуюся з краєзнавцями, старожилами.  Мої колеги не раз закидають, мовляв, сюжети треба прикрашати, а я не звик до цього. Намагаюся показати правду, якою б гіркою вона не була», – пояснює мій співрозмовник і демонструє картину «Привезли», на якій араби розглядають оголену рабиню-українку, яку щойно привели на пристань із трапу корабля. У цієї картини своєрідна історія. Адже, приступаючи до роботи над нею, художник спочатку мав намір показати контраст шкіри дівчини-українки і араба. А вже потім з’явилися море, пристань, які перевели задум художника на висвітлення теми рабства. Такі, здавалося б, прості і водночас близькі для сприйняття картини, які змушують глядача глибоко задуматися над їх змістом, даються художнику нелегко. «Якщо сидіти, малювати, черкати щось на папері, то сюжет можна швидко придумати. Але поки картину у рамку заправиш, то багато часу проходить. Над однією доводиться тиждень працювати, а деякі місяцями творяться. Ось подивіться, скільки я замальовую окремих деталей, щоб на їх місці нанести інше зображення. Нерідко буває: щось намалюєш, а вранці приходиш і думаєш, навіщо даремно вчора цілий вечір потратив», – ділиться секретами своєї творчості Віктор Гороховський і демонструє цілу кипу змальованих олівцем та акварельними фарбами стандартних аркушів паперу. Малює художник, здебільшого, вночі або, коли на дворі холодно і йде дощ. Тоді, він каже, ніхто не заважає творчому процесу. На картинах Віктора Гороховського ви не побачите яскравих кольорів. Художник вважає, що в нього від природи немає таланту тонко відчувати колір. В усіх його творах, насамперед домінує сюжет. Очевидно, цим вони і відрізняються від полотен інших митців. Через свою надмірну скромність Віктор Гороховський самокритично ставиться до власних творів і набагато занижує їх оцінку. Досить прискіпливо він оцінює й картини своїх колег. Вважає, що в Україні серед художників тридцять відсотків справжні митці. «Рік тому був у Києві на Андріївському узвозі. Серед численних картин, якими там торгують, либонь, з десять відсотків, біля котрих можна постояти, подивитися, помилуватися і навіть для себе щось почерпнути.  А біля решти проходиш, і ніби їх не помічаєш», – каже пан Віктор.