Несучасні захоплення: мотанки і вишиванки

У народі кажуть: «Талановита дитина - талановита в усьому». Саме до таких самородків належить і школярка зі Старокостянтинова Лейла Алієва. Вона не тільки здібна учениця, а ще й чудовий організатор заходів відпочинку та цікавих конкурсів серед своїх ровесників і набагато молодших учнів.

Улюблені раритети - сорочки прабабусі і дідуся

Батько Лейли за національністю азербайджанець, веде в Старокостянтинові приватний бізнес, а мама - українка - перебуває на заробітках за кордоном. Отож вихованням дівчини займається, в основному, бабуся Анастасія. Саме вона й прищепила любов до народного мистецтва, насамперед, вишивки своїй онучці.
«Класти хрестики на полотно навчила мене бабуня Тодора. Батьки зранку до пізнього вечора працювали в полі, а я з нею не тільки робила уроки, а й проводила весь вільний час. Бабуня для мене була першим помічником і порадником. Дуже подобалося, коли вона брала в руки голку і полотно. Особливо захоплювало, як на тканині із купки, на перший погляд, незрозумілих хрестиків раптом з'являлися чудернацькі візерунки та пишні квіти. Хоча вони були двоколірними, але настільки красивими, що словами важко передати», - пригадує Анастасія Романенко.
Як безцінну реліквію жінка зберігає вишиті сорочки, в яких майже сто років тому брали шлюб її бабуся Тодора з дідусем Яковом.
Ще в ранньому дитинстві показала ці сорочки Лейлі, і внучка вирішила, що також обов'язково буде вишивати. Перші уроки мистецтва народної вишивки взяла саме в бабусі Анастасії.
А далі, починаючи з другого класу, були заняття в шкільному гуртку, потім в міському центрі дитячої та юнацької творчості. Тут освоїла декілька різноманітних технік вишивки. Крім традиційного хрестика, почала займатися гладдю, вибиванням, козликом, ланцюжком, рококо - це, коли на голку намотується нитка, проколюється тканина і виходить маленькі пелюсточки. Та найбільше сподобалася вишивка стрічкою. Такі картини виходять об'ємними, насиченими, соковитими.
Сюжети майбутніх картин Лейла Алієва бере не з журналів, книжок чи Інтернет-сайтів, а вигадує сама. Спочатку виготовляє ескізи, які згодом перевтілює в надзвичайно красиві, цікаві і глибоко змістовні картини, на котрих яскраво відображається її характер, любов до природи, українських народних звичаїв і традицій, сучасного мистецтва. Причому кожна із робіт - неповторна не тільки за своєю темою чи сюжетом, а й за технікою виконання.
У ляльки — дві статі
Наслідуючи принцип відомого німецького письменника Йоганна Гете «Теорія без практики, мій друже, завжди сіра, а древо життя - золоте», водночас із збиранням та впорядкуванням матеріалів до наукової праці Лейла власноруч почала виготовляти ляльки-мотанки.
«Це настільки мене захопило, що важко відірватися від такого заняття. Адже набагато цікавіше за вишивання», - щиро зізнається дівчина.
«Одарка», «Параска», «Мати», «Щаслива сім'я», «Марічка», «Катерина», «Ангел охоронець» - ось далеко не всі назви робіт юної школярки із Старокостянтинівської гімназії. Кожна із цих ляльок-мотанок має своє певне призначення. Проте всіх їх об'єднує спільне - виконують роль оберегів.
Про свою улюблену справу Лейла Алієва може розповідати годинами.
«Для заняття цим надзвичайно рідкісним видом мистецтва потрібно всього лиш натхнення, тканину і нитки. Для основи береться очіпок сіна, трави або шматок деревини. Інколи можна використати й звичайну круглу дерев'яну підставку або складений навпіл невеличкий сувій тканини. Чіпляємо руки і тоді одягаємо за своїми уподобаннями», - ось так просто розповідає про виготовлення ляльки-мотанки юна майстриня.
У цій роботі ніколи не використовується голка. Лише мотаються тканина і нитки за часовою стрілкою та в'яжуться вузлики. Причому у своїх виробах Лейла використовує переважно старовинні види тканин, якими свого часу користувалися її бабусі і прабабусі: лляні, конопляні, полотняні. Інколи застосовує ще й колишні домоткані, шерстяні накидки, які шукає разом з бабусею не тільки в різних районах Хмельниччини та сусідніх областей, а навіть в столиці України. «Ангела-охоронця» виготовила із звичайного носовика за допомогою в'язаних вузликів, а волосся «Україночки» зроблене із клоччя.
Кожна лялька-мотанка обов'язково щось собою символізує. Ось, скажімо, «Нерозлучників», в яких одна рука спільна, дарували на весілля, аби молодята жили в парі протягом усього життя.
Зазвичай хлопчиків-мотанок не роболи, а тільки дівчаток, які уособлюють в собі водночас чоловіче і жіноче начало. Горизонтальна частина - чоловіча, а вертикальна - жіноча. Тому можна сказати, що лялька-мотанка - двостатева. Таку теорію висунула у своїй науковій роботі Лейла Алієва. Традиція ляльки-мотанки - загальносвітова. Це і добре нам відомі ляльки Вуду, і городні опудала, які свого часу ставили на присадибних ділянках українські селяни.
Втім, юнка не збирається зупинятися на цьому виді мистецтва. До закінчення школи залишилося ще два роки. Нині, під час літніх канікул, вона розмірковує, чим ще новим подивувати своїх вчителів та ровесників. Адже її ім'я Лейла в перекладі з азербайджанської звучить приблизно так: яскравий промінчик, що пробивається з пітьми і несе світло людям. Так і дівчина своєю творчістю засіває паростки любові до народних традицій, нетлінної української культури.