У вітрилах – подих моря і старовини

Коли вперше побачив моделі фрегатів «Святий Петро» та «Чорна перлина», здалося, що вони виготовлені руками бувалого у бувальцях моряка, за плечима якого десятки років служби на флоті і не одна тисяча миль, пройдена безмежними океанськими просторами. Та переді мною сидів звичайний двадцятилітній юнак зі Старокостянтинова, який лише рік тому побачив справжнє море, відчув на собі всю його красу, силу і подих.
– «Чорна перлина» – найулюбленіша з усіх моделей, котрі я виготовив. Після перегляду фільму «Пірати Карибського моря» зробив аж п'ять екземплярів, які роздав друзям та знайомим. Ви подивіться, яка ідеальна форма фрегата. Вся краса і неповторність «Чорної перлини» у тому, що в неї три височезних щогли і багато великих атласних вітрил. Хоча й «Святий Петро» приваблює своєю оригінальністю. Корпус трохи приплюснутий, дві щогли, незвичної форми балкон, три якорі, – не натішиться  своїми виробами мій співрозмовник.
Хлопець хотів показати ще й королеву Христофора Колумба - «Санту Марію», та посоромився. Якось ніс модель додому і потрапив під дощ. Від потьоків води розпливлося зображення хрестів на прапорах та й весь фрегат частково втратив свій естетичний вигляд. Тепер доведеться трохи над ним попрацювати, щоб він знову став красивим і привабливим.
Скільки копій вітрильників вийшло з-під рук юного умільця - важко сказати. Бо Олексій спеціальної статистики не вів. За приблизними підрахунками, либонь, більше п'ятдесяти. «Арктика», «Святий амурець», «Новік», криголам «Росія»... Зрештою, хіба перерахуєш усі назви.
Виготовленням моделей кораблів почав займатися ще з раннього дитинства. Либонь, у років сім, а, може, й вісім до рук випадково потрапив старий, випущений ще за радянських часів журнал «Юний технік», у вкладці до якого було декілька креслень різноманітних моделей. Серед них найбільше сподобалося морське судно для перевезення овочів. Так припало до душі, що відразу захотів його виготовити.
Батько, побачивши, що в сина є задатки до моделювання, трохи допоміг йому та ще й підбадьорив напутніми словами: «Чим більше будеш робити, тим швидше наб'єш руку».
З першого корабля розпалилася іскра, яка не згасає до цих пір. Пробував робити автомобілі, літаки, морські катери. Але остаточний вибір зробив на вітрильниках.
– Сучасні кораблі цікаві по-своєму. Проте їх не зрівняти з неповторністю фрегатів, вся краса, романтика і привабливість яких закладена у вітрилах. Чим складніша форма та захоплююча історія судна, тим більше хочеться його зробити. Сидиш над ним, чаклуєш і ніби сам переносишся у колишні часи. Разом з середньовічними інженерами розробляєш креслення, виготовляєш конструкції і відправляєшся у відкрите море, – ділиться враженнями Оліщук.
Щоб зробити ідеальну модель, потрібно суворо дотримуватися креслення. Бо незначне, навіть міліметрове відхилення, зіпсує форму майбутнього корабля. Хіба що можна упустити незначну деталь, яка відіграє допоміжну роль.
– Досвідчені моделісти для виготовлення корпусу спочатку роблять каркас, який потім обшивають тоненькими дощечками. Але це надто трудомісткий процес. У мене й так виготовлення одного корабля займає близько місяця. Лише, якщо добре постаратися, то можна за два тижні зробити, – каже хлопець.
 На перший погляд, у виготовленні моделей нічого складного немає. На готовий корпус встановлюються щогли, поручні, балкони, гармати, чіпляються якорі. Для цього юний майстер застосовує не тільки деревину, а й металеві трубки, дротики, тканину, нитки тощо. Дрібні деталі, які не вдається виготовити з дерева, вирізає із товстого картону або використовує інші матеріали. Скажімо, мініатюрну фігурку на носі «Чорної перлини» цілий день ліпив з гіпсу. Вітрила виготовляє зі шматків тканини, які намочує в підігрітому розчині желатину, а потім прасує. Це дозволяє надати їм об'ємного вигляду, як у справжніх фрегатів.
 Розмальовувати готові вироби найкраще акриловими фарбами. Хоча вони дорогі, зате потім можна спокійно лакувати. Бо інші фарби при нанесенні на них лаку тягнуться за пензликом і не мають того лиску.
 Кораблебудівники оздоблювали вітрильники різноманітними візерунками з дерева. На моделі їх важко передати. Олексій Оліщук рекомендує не вирізати, а малювати на корпусі судна за допомогою пензлика.
 – Лише на перший погляд здається, що досить складно зробити копію фрегата. Насправді технологія виготовлення дуже проста. Очам страшно, а руки можуть все зробити. Було б лише бажання і терпіння, – каже моделіст.
А ще для того потрібен неабиякий художній хист і смак, уміння передати точні об'ємні форми. Олексій вважає, що це в нього генетична спадковість від матері, яка свого часу оздоблювала матрьошки в столярному цеху місцевого держлісгоспу, а нині займається іконописом. Він і сам колись хотів навчитися малювати. Рік відвідував Старокостянтинівську художню школу. Але зрозумів, що то не його.
– Напевне, в руках моїх закладена якась магічна сила. За що б не взявся, все виходить до ладу – і фрегати робити, і масаж.
На запитання, чи не пробував виготовляти діючі моделі, юнак скрушно хитає головою:
– Вона, як іграшка, служити довго не буде. Пограєшся рік, а, може, й два від сили, і викинеш як непотріб. А мої вироби – довговічні. Роблю їх для краси, щоб приносили людям естетичне задоволення. А подих старовини – це як нагадування, що не потрібно забувати про колишні історичні часи.
…Наша розмова поступово добігає до кінця. Олексій охоче ділиться секретами своєї майстерності, із захопленням розповідає історію того чи іншого фрегата.
– От якби ще й фігурки людей на моделях розмістити, вони б оживилися і краще передавали подих минувшини, – ненав'язливо висловлюю свою думку.