ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2020

Анатолію Бєлєванцеву – 50!

Культура 1253

Його вже давно охрестили «головним» режисером області.

 Ну, хоча б за те, що жодне масштабне обласне дійство не відбувається без його участі. Але до цього він встиг попрацювати і офіціантом, і актором театру ляльок, і викладачем… Та й, взагалі, мало хто міг уявити, в принципі, як і він сам, пробираючись через снігові намети до рідної школи, що колись стане заслуженим діячем мистецтв України і йому, звичайному сільському хлопцю, хоча б раз в житті, хоча б однією ногою, доведеться встати на велику сцену.

Напередодні півстолітнього ювілею ми зустрілися з нинішнім заступником директора обласного центру культури та мистецтв, котрий цього року святкує свій День народження разом з містом Хмельницьким.


Про  спогади

– Можливо, воно й банально, та завдяки саме сайту «Однокласники», ми, в минулому році,  все ж таки, змогли зібратися з одногрупниками та відсвяткувати 25-річчя з дня закінчення університету. Згадати й справді було що… Для мене навчання у Рівненському державному інституті культури є одним із найяскравіших спогадів юності. Можете лише уявити, що заняття у нашому вузі, зокрема, на спеціальності «режисер театру», не були схожі, скажімо, на те, що вивчали мої шкільні друзі у технічних інститутах. Тому вони звечора дорання засиджувалися на наших репетиціях, з посмішкою дивилися на театральні мініатюри та з заздрістю спостерігали, що під час навчання, (а це, власне, і було навчанням), билися на шпагах та рапірах, викликали один-одного на дуель та освічувалися в коханні найкрасивішим студенткам…


Про  своїх  рідних

– Звісно, що найголовнішою людиною в моєму житті була мама. Вона працювала в колгоспі не покладаючи рук, щоб прогодувати трьох дітей. Вихованням, переважно, займалася бабуся. Та коли за виховний процес бралася мама, це було щось… 

До нині вважаю, що її передчасна смерть якоюсь мірою залежала і від нас – дітей. Ми не змогли її вберегти. Доволі пізно довідалися про діагноз, який вона ретельно від нас приховувала – не хотіла, щоб її проблеми лягли на наші плечі… Нині я намагаюся підтримувати стосунки зі своїм старшим братом та молодшою сестрою. Ми добре спілкуємося і мінімум раз у рік я відвідую рідне Рівне. Звісно, намагаюся допомагати родичам матеріально, особливо, сестрі, котра виховує двох дітей.


Про  друзів

– Банальна річ, та з віком розумієш, що справжніх друзів важко знати і ще важче зберегти. Немає нічого гіршого, ніж «заштопана» дружба. Бувало і таке, коли стосунки, здавалося б, з перевіреними людьми, руйнувалися. Переважно, коли йшлося про гроші. Вони однозначно псують людей…

Та в моєму житті і нині є люди, на яких я можу завжди покластися. Їх троє, і вони  мешкають за межами України. Це мої колишні однокурсники. Ми до сьогодні підтримуємо стосунки і я знаю, що, зателефонувавши кожному, хоч о третій годині ночі, вони миттю прийдуть на допомогу. Це дуже важливо – на відстані відчувати, що вони поруч.


Про  побут

– За своє життя я зміг собі придбати два власні помешкання. Ще працюючи викладачем у Кам’янець-Подільському училищі культури, я придбав невеличку однокімнатну кооперативну квартиру. Після переїзду в Хмельницький, у 1996 році, її продав та протягом шести років будував та облаштовував нове житло. Зараз фактично мешкаю на березі Південного Бугу і можу сказати, що у новому помешканні зміг втілити усі свої ідеї та забаганки. Квартира в мене двоярусна та  має площу 100 квадратних метрів. Свою оселю я ніколи не назву «фортецею», ну, можливо, тому, що я люблю приймати гостей, люблю для них готувати, навіть займаюся консервацією. А ще кожної суботи в мене день прибирання. Тобто, брудних шкарпеток у мене під ліжком не знайти.  

 

Про  відпочинок

– Можливо, завдяки тому, що я мешкаю на березі річки, з настанням тепла та до появи першої криги на воді, кожного ранку пірнаю в Південний Буг. Так заряджаю себе енергією на весь день. А, взагалі, відпочиваю, коли мандрую. Ще будучи секретарем комсомольської організації училища культури, двічі був в тодішній Югославії. Бачив Адріатику, озеро Охра. Ще у Радянському Союзі щороку їздив в Естонію, а у часи Незалежності відвідував Краків, де брав участь у підготовці фестивалю колядок, та Італію. Багато їжджу Україною. З останніх подорожей мені запа-м’ятався візит до Ужгорода та Мукачевого. Останнє місто мене вразило своєю чистотою та європейською облаштованістю. Взагалі, я дуже люблю сонячні краї і тому на свій день народження вже замовив собі найголовніший подарунок, котрий обов’язково собі сам і зроблю  – подорож до Греції та Єгипту.


Про  незроблене

– Мене досі не покидає думка, що я не зробив свій найголовніший проект. І, звісно, ідей багато. До прикладу, хочу створити на Хмельниччині справжній театр естради, де усі жанри присутні на сцені, а це й спів, і хореографія, і акторство, і розмовний жанр будуть поєднані режисурою у єдину та цікаву постановку.

Є ще одна ідея, яку, маю надію, вдасться реалізувати найближчим часом – створення етнофестивалю під назвою «Устим Кармелюк». Задум у тому, щоб відтворити на Хмельниччині дійство, яке, можливо, стане його візитною карткою. В області для цього є неоціненний історичний досвід, коли на одній території співіснувало та й нині існують різні народи з величезним пластом своїх традицій. Ми насті-льки переплелися, а, одночасно, зберегли свою самобутність, що неодмінно хочеться усе це показати та розповісти іншим. 


 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую