Переможець «Дитячої Нової Хвилі» Андранік Алексанян: «Я ніколи не матиму зіркової хвороби»

На «Новій хвилі» хлопець протягом двох конкурсних днів, окрім овацій, «брав» вищі бали суворого зіркового журі. Врешті, зі словами «Моя мрія збулася!» Андранік отримав із рук голови журі Ігоря Крутого головний приз «Дитячої Нової Хвилі-2011» – «Кришталеву хвилю» і поїздку в наступному році на Юрмалу.

До Хмельницького переможець повернувся 24 серпня, у День Незалежності. Про те, що його зустрічатимуть у рідному місті як справжнього героя: з квітами та почестями, дізнався за 15 хвилин до приїзду. Сюрпризу зрадів, хоч був, як зізнається, дуже втомлений. Ще б пак, такий ритм життя, як у Андраніка, витримає не кожен дорослий. Щойно батько зустрічав їх з мамою після тривалого перебування спочатку у Києві на «Шоу №1», а згодом у Криму на «Дитячій Новій Хвилі-2011», як наступного дня уже проводжав у нову поїздку, в Чехію.
Наша розмова відбулася у прямому сенсі на валізах. Андранік, прокинувшись, усе ще всередині досипав і «довідпочивав», батько, Варденян Вардкесович, подався в місто щось докупити, а мама, Людмила Анатоліївна, як більшість жінок, робила одразу кілька справ: допаковувала речі у валізи, доварювала і досмажувала різні смакоти, а паралельно контролювала всі інші процеси: нагодувати папугу, відповісти на телефонні дзвінки, проконтролювати, щоб ніхто нічого не забув! Адже через дві години після нашої розмови, вони вже сидітимуть у потязі…

– У мене якийсь незрозумілий стан, не можу визначитися: я хочу їсти чи спати? Вибився зі звичного графіку, адже зазвичай, лягаю спати дуже пізно, а вчора настільки заморився, що ліг дуже рано – о пів на одинадцяту.
– Це для тебе дуже рано?
– Так, зазвичай я допізна вчу слова пісень, займаюся по півтори години зранку і ввечері, виступаю на корпоративах…
– Було, що забував слова на сцені від утоми?
– Навіть на «Новій хвилі» забув слова перед самим виходом на сцену: вийшов, музика грає, я вже вклоняюся, а слів згадати не можу… потім, як тільки вклонився, немов якась кнопка ввімкнулася і все: слова згадав одразу!
– Ти переможець найпрестижнішого із дитячих конкурсів на теренах СНД. Відчуваєш у собі інфекцію зіркової хвороби?
– Ні! І ніколи не відчуватиму.
– Переконаний? А раптом вона з’явиться?
– Ні. Я впевнений у цьому.
– Чому?
– Бо я навіть не знаю, навіщо вона комусь, ця зіркова хвороба!
– У багатьох зірок вона розвивається непомітно.
– Ну… це вже їхні особисті проблеми.
«Діти – вони скрізь діти»
– Перед виступом хвилювався?
– Ні. Я з першого дня був поза конкуренцією. Усі судді поставили мені по одинадцять балів, а це найвища оцінка. Наступного дня знову підняли «11», а разом і усі таблички з оцінками, які лежали на столиках… Тоді вже було зрозуміло, що за кількістю голосів я далеко попереду. До того ж, перед самим оголошенням переможців нам сказали результати, адже потрібно було підготувати фінальну пісню. Єдина номінація, яку не відкривали до останнього – це приз глядацьких симпатій.
– Що відбувалося за кулісами змагання? Учасники хвилювалися, повторювали слова пісень…
– Усі намагалися слухати своїх конкурентів, але бувало по-різному, як у дітей: танцювали, співали, билися, бігали і навіть намагалися вибігти на сцену…
– Дорослі вас втихомирювали?
– О, так! Навіть розбороняли, розставляли у різні куточки. Бувало, що учасники так захоплювалися закулісним дійством, що навіть забували виходити на сцену.
– І таке було?
– На цьому конкурсі кожному номеру передувало винесення прапора країни-учасника. За кулісами йшла якась активна розмова, а на сцені тим часом оголосили учасника з Росії. Прапор «пішов», а учасник і далі щось комусь доказував… аж тут отямився і зрозумів, що його прапор уже давно «пройшов» сценою, тоді він теж швиденько побіг.
– З усіх попередніх конкурсів цей чимось особливим тебе вразив?
– Багато корисного досвіду, порад, до яких, на жаль, не всі дослухаються: одні кажуть, що вже все знають, інші – що до них чіпляються. Я ж вважаю, що всі ті поради дуже корисні, їх потрібно враховувати, бо ми заради того досвіду їздимо скрізь і вчимося.
– Як для тринадцятирічного, ти вже багато чого досягнув. Куди далі хочеш рости?
– Я скрізь хочу! На доросле «Євробачення», на дорослу «Нову хвилю»… з дитячих конкурсів я вже всі переріс.
– До дорослих конкурсів тобі ще, як мінімум, три роки потрібно чекати. На що їх витратиш?
– Я буду розвиватися, рости професійно і, можливо, братиму участь у конкурсах за кордоном.
«Зірки – теж люди»
– Чи допомагає дружба з зірками у професійному зростанні?
– Так, але я не можу сказати, що ті, з ким спілкуюся, «дуже зірки». Вони звичайні й прості у спілкуванні люди. На фестивалі мені особливо сподобався Ігор Крутий. Ми всі разом виконували фінальну пісню, а він акомпанував на роялі. За кулісами він з нами танцював, співав, грався… у нього дуже добрі очі.
– З ким із зірок ти товаришуєш уже тривалий час?
– Давно знайомий з Кіркоровим.
– На телебаченні у нього образ феєричного, експресивного… Яким ти його знаєш?
– Він дуже спокійна людина. Дуже. Простий, комунікабельний, сидів разом з нами усіма в «грін-румі» записував з телеекрану на свій iPhone виступи учасників.
– Першу зустріч з ним пам’ятаєш?
– Ми працювали на одному концертів.Тоді нам суворо заборонили підходити і, тим більше, фотографуватися з ним. Наші гримерки були поряд, а в перерві між моїм і його номером він підійшов, похвалив мене. Я не втримався і попросив дозволу сфотографуватися. Те фото й досі висить у мене на стіні. Тоді в мене було довге волосся, а в нього коротке. Тепер навпаки (сміється).
– Чому ти змінив імідж?
– Мене «підстригла» «Нова хвиля», але я й сам уже цього хотів. У створенні образу на конкурсі мені допомагали викладачі, учасниці гурту «Zаклепки».
– Взагалі за модою стежиш?
– Так, але не фанатично. Цікавлюся новими моделями телефонів. От вчора купив собі новий iPhone 4.
– Тепер будеш, як Кіркоров, знімати виступи конкурентів?
– Так, різниця лише у тому, що в нього він золотий, а в мене звичайний.
– А свій райдер ти вже маєш?
– Основна вимога – щоб мої номери не ставили в кінці програми, бо я дуже зморююся і голос «засинає». А щодо особистих потреб, то немає вимог: вода у нас завжди своя, фрукти, соки… нічого особливого.
– Зі своєю мамою-продюсером часто сперечаєшся?
– Звичайно!
– І хто перемагає?
– Дружба! Нас батько мирить. Вони з мамою знаходять компроміс, а я погоджуюся.
– Хто тобі формує репертуар?
– В основному, я сам. Більшість пісень мені пишуть московські композитори, але маю й власних пісень чимало.
– Яких пісень ти не будеш виконувати принципово?
– Дитячих пісень, які зазвичай написані, як я кажу, для однієї ноти. Мені не цікаво. А ще не буду виконувати попсові пісні на кшталт про день народження-квіточки-листочки. Я люблю класику.
– З ким хочеш заспівати?
– З Селін Діон.
– Що для цього потрібно?
– Сама Селін Діон, як не дивно. Але поки що, я тільки хочу і все, жодних кроків для здійснення цього бажання ще не робив.
«Перемогу напророчила бджола»
Впоравшись частково з усіма справами до нас приєдналася мама. До сказаного сином вона додала й свої враження-хвилювання-спостереження.
– Коли Андранік вийшов на сцену, я відчула, як у мене по спині щось повзе. У той самий момент, коли ввімкнули музику мене вкусила бджола. У гримерці всі так і сказали: все, перемога буде за вами – це знак! Так і сталося.
– Суперники намагалися якось зіпсувати виступи Андраніка?
– З інших країн ні, навпаки – всі тримаються один за одного, допомагають. А от наші, українці, як це не прикро визнавати, не гребують брудними технологіями. Але не для того, щоб самому перемогти, а щоб іншому завадити. Цього разу був один учасник, який постійно намагався вивести Андраніка з рівноваги, щоб він рознервувався, втратив самоконтроль, а в результаті й голос … Неприємно було спостерігати за цим. А після того, як син виграв, цей хлопчик навіть не хотів з ним розмовляти. Решта ж дітей, навіть ті, хто останні місця зайняв, усі прибігли привітати…
– Хвилювання уже позаду, а що попереду, окрім відпочинку?
– У мене постійне хвилювання – це його лікування. Це єдине, що не дає спокійно спати і що по-справжньому хвилює.
– Є якісь зрушення у лікуванні?
– Потрібно дуже(!) багато коштів. А надія завжди є. Нам ще хоча б два роки поспівати, щоб заробити на лікування. Ми постійно працюємо: виступаємо на концертах, корпоративах. Навіть якщо нам не вистачає коштів для якоїсь поїздки, завжди допомагає міський голова, Сергій Мельник. Він ніде цього не афішує, але допомагає.

Мозаїка Андраніка:
– Канікул немає ні в навчанні, ні в співочому графіку;
– Дуже люблю хімію, і не люблю математику;
– Боюся змій і павуків, навіть домашніх;
– Мрію про песика – йоркширського тер’єра коричневого кольору;
– Майбутню професію повязую з музикою і співом. Буду вступати або в «Гнесінку», або в «Глієра».