У Хмельницькому рідновіри святкували Великдень (ФОТОРЕПОРТАЖ)

 У суботу на березі річки Південний Буг на капищі Стрибога Хмельницький центр слов’янської культури «Великдень» проводив древній обряд Великодня та фольклорне свято зустрічі весни. Після Великодня наші предки, зазвичай, готувалися до посівної.
День суботній видався на диво теплим і сонячним. Люди у стародавніх строях у слов’янській традиції зустрічали Великдень – свято Богині Лелі і Бога Ярила, тобто день народження Сонця. Саме в цей день настає рівнодення, коли поступово світло перемагає темряву. Як зазначив Богумир Миколаїв, Великдень для слов’ян – це свято нового, кращого життя, свято кохання і надії. «Даруйте в цей гарний світлий день правду, творіть добро для рідних та близьких, несіть тепло й світло у домівки своєї родини. Бажаю, щоб ви завжди прагнули жити і творити в ім’я роду свого народу, країни» , - сказав Богумир.
Під час дійства усі зібралися навколо вівтаря, аби звернутися у молитвах до слов’янських богів у різні сторони світу. Богумир задля того, аби велося господарство і були гарні врожаї, приносив у жертву вогню пшеницю й молоко. Потім кожен мав принести у жертву богам свою требу – це могла бути суміш пшениці і жита, яку кидали у вогонь, згадуючи при цьому тих, хто пішов у життя вічне.
Дітлахи ж із нетерпінням чекали ритуалу прощання з Мореною-зимою (спалення опудала), аби таким чином розпрощатися з нею та дати дорогу квітучій весні. При згадці імені Морени раптом війнуло холодним поривом вітру, наче вона хотіла востаннє нагадати про себе.
Одразу після ритуалів почалися народні розваги: водили хороводи, грали у різні ігри – ворота, перекинь кладку тощо, співали веснянок і гаївок, закликаючи весну. Як зазначив Богумир Миколаїв, усіх слов’ян може об’єднати тільки традиція, знання свого минулого й шана до предків.