ye-logo.v1.2

Рік Майдану. Україна, яка змінила світ (ВІДЕО)

Євромайдан 3346

Як би пафосно це не звучало, маленька держава, про яку ще рік тому мало хто знав щось більше, ніж Шевченко, Кличко та Чорнобиль, сьогодні переформатовує усталений світовий устрій. І від того, вистоїмо ми чи ні, залежить, яке майбутнє чекає світ.

Майдан для кожного починався в різний час. Для когось - 21 листопада 2013-го, коли українці вперше вийшли на головну площу Києва, протестуючи проти не підписання Асоціації з Євросоюзом. Для когось – в ніч на 30 листопада, коли «беркутівці» били студентів на столичному Майдані. Для когось – на початку грудня, в ніч першого штурму. Ще хтось долучився до протесту після «законів 16 січня». Ще хтось – у лютому, після розстрілів на Інститутській. Для когось останньою краплею, яка спонукала облишити тепле помешкання та звичне життя і влитися у ряди майданівців, стала стрілянина біля Хмельницького СБУ

А хтось не вийшов на Майдан взагалі.

За даними фонду «Демініціативи», в час протистояння, з листопада по лютий, на Майдані стояло 20 відсотків усього населення України: 5 відсотків – в Києві, 6 відсотків – в інших містах і селах. Ще 9 відсотків допомагали майданівцям. Трохи більше, ніж 9 мільйонів людей, всупереч всьому, вистояли у найважчі дні. І змінили хід історії. Змінили світ.

Вони активні, але їх меншість. Вони завдають напрямок руху, але пасивна більшість визначає, з якою швидкістю цей шлях буде подолано. І чим швидше зміниться баланс сил, тим коротшою і легшою буде ця дорога.

Ще дуже далеко до кінця цієї історії, до перемоги, але вже зараз, коли минув рік відтоді, як усе почалося, можна підвести перші підсумки.

Що ми отримали…

Нове громадянське суспільство, яке повільно, але зароджується, просто тут і зараз, на наших очах.

Нового президента, новий парламент, хоч і оновлений лише наполовину, але вперше за багато років – без комуністів. І – з новими депутатами, які насправді є народними, бо прийшли у владу подекуди просто з поля бою.

Нову армію, яка будується і міцніє, не стільки завдяки державі, скільки завдяки самим українцям, які крапля за краплею, вчинок за вчинком, гривня за гривнею підтримують, озброюють, годують – і роблять її такою, якою вона має бути.

Волонтерів та активістів – людей які не чекають милості згори, а самі день за днем, крок кроком змінюють суспільство. 

Чого ми навчилися…

Мобільності, активності та небайдужості. За першим покликом кидатися туди, де гаряче, і де конче необхідна наша допомога.

Ділитися останнім, віддаючи його тому, кому воно більше потрібно.

Готувати на морозі бутерброди, чай і борщ. А ще – коктейлі Молотова. І розбирати бруківку.

Шалено любити «своїх» і затято ненавидіти «чужих». І, так, ми навчилися швидко і безпомилково розрізняти, хто друг, а хто ворог.

Ховати. Знайомих і незнайомих.

Поважати свій прапор. З гордістю носити українську символіку, і не соромитися зупинитися і прикласти руку до серця, коли лунає гімн України.

Любити свою країну. Вірити в Бога. І в себе.

У нас увійшло у звичку, не замислюючись, на заклик «Слава Україні!» відповідати «Героям слава!» І ми тепер добре знаємо, хто вони – ці герої.

Ми навчилися не боятися ставити питання і вимагати відповідей, крапля по краплі видушуючи з себе і з інших задавнену звичку жити мовчазними рабами.

Ми навчилися не боятися майбутнього і не забувати минуле. Пам’ятати помилки і робити з них висновки. Можливо, не завжди правильні, але ми все ще вчимося. Бо ще нічого не закінчилося.

Що ми втратили…

Ілюзію. Казку про сильного та дбайливого старшого брата, який насправді виявився злобним і підступним карликом, не здатним ні на що, крім руйнування та хаосу.

Людей. Тих, хто ціною власного життя дав можливість жити іншим у світі, хоч трохи кращому, ніж раніше. Тих, хто став до лав Небесної Сотні, аби своїм прикладом показати, що є речі, цінніші за життя.

Територію. І людей, яких ще вчора вважали братами, і які сьогодні стали на бік ворога. Через слабкість – свою або нашу.

Можливість розрізняти півтони. Ми поділили світ на чорне і біле, бо в нас немає часу докопуватися до суті, коли навколо війна.

Можливість пройти шлях до європейського життя без втрат. Ця дорога щедро зрошена кров’ю загиблих, а обабіч неї – свіжі могили та хрести. Це ціна, яку, напевно, потрібно заплатити. Бо все має свою ціну. А свобода коштує найдорожче.

***

Озираючись назад, важко повірити що минув цілий рік. Коли події, нанизуючись одна на одну, сплітаються в тугий клубок, час прискорюється і летить з шаленою швидкістю. Ми багато пережили за цей час, і, напевно, нам багато через що доведеться ще пройти. Багато чому доведеться навчитися. Але воно того варте.

І, так, у нас все ще напоготові шини. І бруківка.

Від редакції: У рубриці "Майдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.  

Слайд-шоу Дмитра СКРИПНИКА.

 

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую