Найбільша гордість – патефони. У Волочиську діє музей «живих» експонатів

Цю дивовижну садибу у Волочиську не зрівняти з жодною іншою. Будівлю з невеличкою баштою і округлими віконницями важко не запримітити ще з дороги. А вже як ближче підійдеш, то сумніваєшся: чи то музей, чи все ж тут хтось мешкає? Історичні експонати зустрічають ще при вході й далі – на подвір’ї та ганку, в будинку та прибудові, в якій облаштовано багату на цікавинки експозицію. Щедрий на гостинність господар, зустрічаючи вас, неодмінно жартома запропонує зважитись на велетенському старовинному безмені (такі колись можна було зустріти у мірошників).

Кількість артефактів, які Степан Семенюк зібрав за роки колекціонування, важко підрахувати. Але головна „роздинка” цього приватного музею в тому, що усі експонати, які можна тут побачити – діючі, „живі”: від прядок і патефонів, до перших холодильників та старовинних телефонів.

Дружина та донька всіляко підтримують захоплення пана Степана. Хоч, зізнаються, що спочатку не знали, куди подітися від усієї старовини, що заполоняла їхнє обійстя.

„Збирав усе потроху, – пригадує Степан Володимирович. – Любив старовину ще з юності. За роки експонатів назбиралося тисячі. Нині, перед тим, як викинути якусь стару річ, знайомі телефонують, перепитують чи мені вона не потрібна. Знають, що я колекціоную усілякі раритети”.

„Першу прядку, скажімо, я пам’ятаю ще зі шкільних років, – долучається до розмови донька Віта. – Звідкіля вона взялася? Ми довго з мамою не знали, куди її прилаштувати. За нею була, друга, третя...”

Нині, маючи бажання і жмут вичесаних конопель, на них запросто можна напрясти ниток…. А все тому, що усі експонати у музеї Семена діючі. Чи то старовинний патефон (а їх у колекціонера десятки), чи радіола, буржуйка чи перші друкарські машинки. Навіть рахувальні машинки – прадіди калькуляторів, і ті досі і ділять, і додають... Степан Володимирович залюбки демонструє як і що працює. Про кожен експонат знає цікаву історію.

Серед експонатів є різноманітні цікавинки, скажімо, рідкісні цвяшки, призначені для підбивання очеретяної стріхи, старезна австрійська кавомолка з керамічною чашечкою, знайдена у знайомих на городі, старовинний сепаратор, плетений столітній чемодан, німецький ручний польовий млин часів Другої світової війни, схожий чимось на м’ясорубку, на якому можна навіть регулювати ступінь помелу. Самовари, товкачі, столітні німецькі годинники, посуд, предмети інтер’єру... Є буржуйка з емблемою польської бляхарні. Дуже цікава конструкція: пічка стоїть на ніжках у вигляді лапок якоїсь тварини. Хоч бери і зараз готуй їжу. А ще в колекції є старі газети. „Однією з таких, австрійською, 1880 року виходу, була притиснута фотокартка в рамці. Її я випадково знайшов, розглядаючи старі світлини. Є турецька газета 1940 року – перша місцева газета на арабській мові. Її мені подарував знайомий колекціонер з Турції”.

Особлива гордість колекції Степана Семенюка – патефони. Є, серед них рідкісні, скажімо, патефон німецького виробництва 1939 року.

„Купив його в жалюгідному стані, відреставрував і нині залюбки слухаю старі платівки, – розповідає колекціонер. Електрик за спеціальністю, він чудово розбирається відновленні таких механізмів. – Як правило, вони потрапляють до мене поламаними, тож усі їх відновлюю. Для мене дуже важливо, щоб експонати були не просто старими речами, а працювали, мали гарний вигляд, щоб були «живими» а не мертвими експонатами. Тож усе, що потрапляє до мене – реставрую, відновлюю. Нині маю сім робочих патефонів”.

Серед особливих цікавинок колекціонера – статуетка святого Антонія з костелу, що був в сусідньому Підволочиську, зруйнованому в 60-х роках минулого століття. Знайшли його у смітті. Фактично, це чи не єдиний експонат з храму, стертого з лиця землі комуністами.

Унікальний експонат подарував місту

Збираючи старовину – так само по крихтах збирає Степан Семенюк й історію свого роду. «Наша садиба стоїть на прадідівській землі, – показує нам фотографії свого прадіда Василя. – Колись ця місцина була центром Волочиська. Знаю, що прадід позичив грошей і збудував цей будинок, а потім здавав в оренду: частину – місцевому лікарю, частину – пошті. Мав семеро дітей. Усі жили по сусідству, тож тут був такий собі куточок Семенюків. Власне, саме звідси більшість моїх експонатів. Неподалік нашого дому стояла військова застава, а якраз навпроти – військова комендатура. Це була прикордонна зона, бо ж Збруч поряд. А за нашим будинком, до речі, до 30-х років минулого століття знаходився ляльковий драматичний театр. Нині ще нині є залишки фундаменту від цієї будівлі”.

Саме тут, неподалік від своєї хати Степан Семенюк знайшов ще один цікавий експонат, який нині можна побачити в центрі Волочиська – пам’ятник, встановлений на честь скасування кріпосного права.

„З дитинства пам’ятаю той величезний камінець, – розповідає Степан Семенюк. – На ньому ми, дітьми, й обідали, і в карти грали. Вже коли біля церкви розчищали місце під паркан, приїхав кран і вивернув ту каменюку. Тоді я побачив напис. Розгледіти його було важко, але потім ми його таки розшифрували. Виявилося, це був не просто камінь, а монумент, встановлений на честь скасування кріпацтва. Шкода було втрачати таку пам’ятку, тож перетягнув її волоком на подвір’я. Потім вирішив його віддати місту, бо як не як, а це – історія нашого краю. Тож встановили його у центрі Волочиська неподалік залізничного вокзалу”.

Хоч історична садиба Семенюків і не є офіційно музеєм, до діда Степана (так кличуть його місцеві дітлахи), просяться на екскурсію усі, хто його знає. Тут влаштовують творчі зустрічі літератори і навіть приїздять письменники, щоб побути годинку другу та почерпнути натхнення для творчості. Власне, у такому музеї цікаво побувати кожному, хто любить історію свого краю.