clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Як з’їздити до Польщі та повернутися до Хмельницького за 330 гривень

Дорога до Польші та в зворотньому напрямку обійшлася мені в 330 гривень

Дорога до Польші та в зворотньому напрямку обійшлася мені в 330 гривень. Фото: автора

Для того, щоб на один день потрапити в Європу, багато грошей не потрібно.

Насправді, на дорогу з Хмельницького до Польщі та в зворотньому напрямку можна витрати і менше 330 гривень. Утім, все залежить від того, як турист вирішить добиратися. Чим комфортніше пересування, тим дорожче. Але про все спочатку…

Взявши карту в руки, я визначив найближче містечко, до якого легше дістатися саме з Хмельницького. І це… Перемишль. Саме це містечко в 90-х та на початку 2000-х років було дуже популярним серед хмельничан. Звідти на хмельницький речовий ринок завозили різний одяг. Тепер же хмельничани, схоже, там рідкісні гості. Мабуть, часи не ті. А сам Перемишль розташований в 12-14 кілометрах від кордону з Україною.

У Перемишлі є на що подивитися. І, щоб усе побачити, можна вкластитися в пару годин.

Варіантів добратися до Перемишля є декілька. Перший – на потязі «Київ-Пшемисль», який відправляється з Хмельницького о 10.47 та прибуває до польського міста о 15.03. Щоправда, лише за квиток в один бік (другого класу) доведеться викласти приблизно 400 гривень. Врахуйте ще дорогу назад – отож, всього знадобиться 800 гривень. Утім, це ще не все. Бо, якщо їхати саме цим потягом, то назад виїхати цього ж дня проблематично. Хіба що повертатися о 18.00 іншим потягом «Пшемисль-Одеса», квиток на який до Хмельницького обійдеться… в майже 600 гривень. Або ж залишитися ночувати, щоб о 13.10 сісти на потяг «Пшемисль-Київ». Але ж тоді потрібно мати ще й гроші на готель чи хостел. А це може «потягнути» ще гривень 400-800 гривень. Отож, такий варіант я відкинув одразу.

Є значно дешевший спосіб. Їхати до Львова потягом (за квиток у плацкартному вагоні заплатити 40-45 гривень без постільної білизни), а вже там сідати у маршрутку до Шегині за 45-50 гривень. До речі, від Львова до Шегині (прикордонне селище) приблизно 80 кілометрів, а тому їхати до нього не довго – годинку-півтори. Далі можна пішки перейти через кордон та вже в польській Медиці сісти на маршрутку до Перемишля за 2 злотих (майже 16 гривень). Отож, якщо скористатися таким варіантом, то на дорогу одна людина з Хмельницького витратить максимум 225 гривень. Недорого, погодьтеся? Але… Зараз, як ніяк, зима. А тому я не ризикнув їхати в такий спосіб. Оскільки невідомо скільки часу займе піший перехід митниці, який туристи долають під відкритим небом. І, якщо на кордоні черги, то пройти два пункти пропуску (український та польський) може зайняти декілька годин. Забігаючи наперед скажу, згодом я не на мить не пожалів, що не обрав один із найдешевших способів потрапити в Польщу.

У Перемишлі можна знайти гарні краєвиди.

«На закупи»

«Погугливши», знайшов доволі цікавий варіант – шопінг-тур. Його суть полягає в тому, що в вас зі Львова відвозять на автобусі в Перемишль, там возять по різним магазинам, а потім повертають назад. І така дорога обходиться… в 250 гривень. Додайте до них ще по 40 гривень на потяг до Львова та з нього до Хмельницького – тоді вся дорога обійдеться в 330 гривень. Це те саме, що поїхати з Хмельницького до Києва та назад. Хіба дорого?

Отож, зупинився саме на цьому варіанті. Але одразу ж зауважу. У ньому є певні нюанси. Це ж все таки шопінг-тур і люди, які їх замовляють, їдуть в Перемишль не погуляти, а скупитися в місцевих супермаркетах. Утім, якщо вас не цікавлять «закупи» (так їх називають львів’яни та поляки), тоді можете сміливо їхати в такий тур. За умови, що згодні прогулятися вуличками польського містечка годинку-дві. Довше, мабуть, просто не встигнете. Але, скоріше за все, зекономити гроші в супермаркетах не зможете. Бо неодмінно захочеться щось купити. Хоча б цукерок дітям. Та про це пізніше.

Що потрібно для поїздки?

Звісно, закордонний паспорт із відповідною візою. Але, якщо він біометричний, то ніяких віз не треба – у нас же безвіз! Медичну страховку. Утім, і це не проблема. Я оформив її на один день і заплатив майже 17 гривень (ще 10 гривень віддав за послуги банку). Щоправда, деякі страхові компанії, в які звертався, намагалися мені продати страховку дорожчу і на триваліший термін, пояснюючи, що однодневних не існує. Виходить, що брехали, бо я ж знайшов.

Ну, і, власне, ще одна умова - гроші. У львівській турфірмі, в якій я замовив шопінг-тур (до речі, оплата була вже під час подорожі, а не авансом), мені сказали, що при собі необхідно мати мінімум 500 злотих на людину (майже 4 тисячі гривень) в будь-якій валюті. Навіть у гривнях. Для чого? Щоб польські митники без проблем пропустили, бо це буде підтвердженням того, що я не їду до них на заробітки, а на шопінг-тур – піднімати їхню економіку. Але витрачати всі гроші, звісно, не обов’язково. Ось, мабуть, власне і все. Більше ніяких умов. Поїхали!..

Ох вже ці митниці…

Львів зустрів мене темрявою та мокрим снігом.

Мій потяг прибув до Львова о 6.30. За півгодини я вже сидів в автобусі, який під’їхав до залізничного вокзалу. А далі була дорога до кордону. Гід, який був в автобусі, вкотре озвучив програму подорожі. Коротко – прибуваємо на кордон, проходимо дві митниці й орієнтовно об 11.00 за київським часом (у Польщі інший часовий пояс – на годину назад) прибуваємо в Перемишль. Там нам дають 4 години для відвідування торгового центру «Galeria Sanowa». У цей час ті, хто має бажання, їде на годинку в супермаркет «Lidl», потім ще два маркети і додому. В Львові мали б бути до 24.00. Утім, гід зауважив, головне, щоб на кордоні все було нормально.

І ось – пропускний пункт «Шегині». На годиннику 8.30 ранку. Нашу митницю пройшли доволі швидко – десь за годинку. Навіть встигли в «Dutty Free» сходити (магазин, де продають товари без різних податків), а далі – прикордонна зона. Позаду Україна, попереду Польща. І саме в цій зоні ми «застрягли» на декілька годин – польські прикордонники якось не поспішали пропускати автобуси. Та, схоже, того дня, не поспішали вони впускати на свою територію й українців, які хотіли перейти пішки. «У мене знайомий там стоїть з 7-ої ранку, то ще не зайшов до пункту митного контролю», - сказала одна жінка, яка їхали в нашому автобусі на закупи в Перемишль. А на годиннику була вже 13-та година! Уявіть, виходить, що люди, які хотіли з України перейти до Польщі пішки, стояли на вулиці 6 годин. І це при тому, що падав сніг і було прохолодно, тоді як в автобусі шопінг-туру було тепло, але нудно. Можливо, все через різдвяно-новорічні свята... Саме між Україною та Польщею наш гід «згадав», що «його туристи» мають заплатити за поїздку – по 250 гривень кожен. Дехто через це жартував: «А, якщо нас в Польщу не пустять? Добре, що хоч в «Дьюті фрі» сходили».

Згодом, ми таки заїхали на територію польської митниці. Постояли ще там годинки дві й: «Нарешті! Наша черга».

Найважче - сидіти в автобусі та чекати, поки пройдеш митний контроль.

«Гроші покажи»

Зайшовши у пункт пропуску, я підготував паспорт та страховку. А також гроші для огляду, щоб продемонструвати – їду на закупи. Бо полька, яка вирішувала запускати нас на територію Польщі чи ні, мала по суті лише два питання-прохання. Перше – як вас звати. Друге – гроші покажи. Щоправда, скажу відверто, гроші не перераховувала. Побачивши в моїй руці злоті та гривні, поставила штамп у паспорті й віддала мій біометричний назад. Потім інший митник ще оглянув мій рюкзак, спитав чи маю алкоголь та сигарети, і все. Страховку навіть ніхто не запитував. Наша група, а це 50 людей, вся пройшла митний контроль і стала очікувати, коли ж оглянуть наш автобус. А після огляду хтось запитав у польських прикордонників: «Чому ви ж так довго пропускаєте автобуси?», почули жартівну відповідь: «То така польська забавка». Утім, один із туристів припустив: «У них норма – один автобус за годину. Ось і не поспішають».

Констатую. Приїхавши на кордон о 8.30, ми опинилися в Польщі приблизно о 15.15. Отож, процедура проходження двох митниць зайняла майже сім годин, п’ять із яких – на польську. Львів’яни, які вже не вперше їхали в такий шопінг-тур говорили, що ще так довго вони ніколи не проходили кордон. Ну, а через хвилин 15-ть ми вже були в Перемишлі.

Сім годин на митницях і... за 15 хвилин ти вже у прикордонному Перемишлі.

Польща

Графік нашого туру був порушений. Спільним рішенням вирішили скоротити тур «аж» на 30 хвилин. На «Galeria Sanowa» нам дали 3,5, а не 4 години. Саме цей час я і використав на прогулянку. Від цього маркету до центру Перемишля лише 10-15 хвилин йти пішки. А тому в той час, коли всі з автобусу пішли в «Галерею» (частина поїхала в «Лідл» на годинку), я пішов у центр. І навіть натрапив на «Різдвяний ярмарок». Скажу чесно – в Хмельницькому такий ярмарок значно яскравіший та цікавій. З іншого боку, потрібно розуміти, що в прикордонному містечку мешкає значно менше людей – не більше 70 тисяч.

Вулиці Перемишля дуже схожі на Львів.

Ось так виглядає частина різдвяного ярмарку в Перемишлі.

Пройшовшись різними вуличками, які, здебільшого нагадують Львів, я повернувся туди, де стояв наш автобус. Погуляв торговельним центром, купив різних смаколиків, попив кави за 36 гривень (мені вона не сподобалася, в спеціальних автоматах за 24 гривні була смачнішою) та повернувся до автобуса. І тут в мене був маленький шок. Багажне відділення було забите сумками – «шопери» скупилися! Це при тому, що попереду ще було два супермаркети – «Biedronka» та «Tesco».

Попри вихідний день людей  у центрі міста було мало.

Коротко про ціни. Кажуть, що Перемишль – дорогий. Ті, хто часто їздять у шоп-тури, рекомендують їхати далі. Бо в прикордонному містечку, кажуть, користуються близькістю кордону і дещо завищують ціни. За моїми спостереженнями ті, хто їхав зі мною в шопінг-тури, їхали за продуктами. І, відверто кажучи, в хмельницьких крамницях, які продають харчі з Польщі, дещо можна придбати дешевше! Але в супермаркетах Перемишля спрацьовує інше – бачиш ціни в 1, 2, 5 чи 10 злотих і рука мимоволі тягнеться за товаром (1 злотий в грудні коштував, у середньому, 7,8 гривні).

Дивувало й те, як наші люди купували молочну та м’ясну продукцію, в той час, коли її вивозити з ЄС заборонено. Утім, «шопери» зі стажем пояснювали – на митниці на це не звертають особливої уваги. «Ми ж залишаємо свої гроші в них», - казали мої співрозмовники.

У такі маркети їздять українці на закупи.

Фініш

На кордон ми виїхали о 21.00. Назад проходження усіх процедур було значно швидшим. Поляки навіть не перевіряли сумки. Просто зібрали в усіх паспорти, оглянули поверхнево автобус, повернули документи і все. Але процедура зайняла дві з половиною години. Наші ж були швидшими – хвилин 30-40 і «Щасливої дороги. Додому». Ще трохи більше годинки і автобус вже був на залізничному вокзалі. Ну, а далі – каса, квиток за 40 гривень і… чотири години в дорозі. А потім: «Привіт, Хмельницький»!

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Серпень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31