Подорожуємо Хмельниччиною: Новокостянтинів – село трьох релігій та дивовижний костел у руїні

На лівому березі Південного Бугу в усті річечки Діхтярка було засноване місто і звалося воно Костянтинів. Колись місто мало Магдебурзьке право і було не лише оборонним, а й релігійним та ремісничим центром. А нині його йменують Новокостянтиновом і воно вже ніяке не місто, а невелике село Летичівського району…

Від князів Острозьких…

Село Новокостянтинів веде свій родовід від славного роду Острозьких. Як відомо, князь Василь Острозький (Костянтином його звали в пам’ять про батька) заснував один Костянтинів у своїх володіннях в 1561році на півдні Волині, а другий Костянтинів близько 1600-го року на півночі Поділля. Деякий час обидва міста називалися однаково. Лише в 1632 році перше з них отримало назву Костянтинів Старий, а друге – Костянтинів Новий. Нині перше – райцентр, а друге - село Летичівського району. Уже після смерті князя Острозького в 1609 році православні міщани Новокостянтинова утворили філію Львівського братства. За його дорученням вони облаштували в Новокостянтинові лікарню і братську школу. Того ж року в містечку виникла і перша школа.

Колишнє містечко нині - село

Пізніше, в XVII столітті, село та ліси навколо Новокостянтинова стали власністю родини Ржевських. І саме граф Ржевський побудував костьол на честь святої Анни, котрий і досі височить у центрі села. Від графа маєток перейшов до князя Чорторийського, котрий продав містечко пану Ярошинському. От тоді й було відмінене в Новокостянтинові кріпосне право та збудована церковно-приходська школа. Після реформи в містечку почало розвиватися ремісництво, новокостянтинівці побудували черепичний та цегельний заводи, два млини та ґуральню. Щомісяця в Новокостянтинові влаштовували величезний ярмарок.

В'їзд до села веде через місток

За переписом 1900 року в містечку проживало майже 5 тисяч населення, найбільше (близько 3 тисяч) – євреїв. Ще нині місцеві жителі переповідають історії про те, що їхнє село нагадувало справжнє гамірне містечко. Тоді ж на околиці Новокостянтинова побудували ще одну школу, проте під час окупації в 1941 році вона була знищена німцями. Усі три релігійні громади містечка доволі мирно вживалися поруч. Навіть храми – православна Успенська церква, яка діє і сьогодні, католицький костьол святої Анни та синагога, збудована наприкінці ХІХ століття та зруйнована фашистами, розміщувалися поруч, як-то кажуть по-сусідству. І ніяких релігійних протистоянь між ними не було.

На початку минулого століття костел, церква та синагога стояли поруч на одній вулиці

Відродженню села бути!

Про славне минуле Новокостянтинова і нині люблять розповідати сільчани. Переказують, що під час турецьких навал у тодішньому містечку в самісінькому центрі був побудований підземний хід довжиною 5 верств, котрим новокостянтинівці тікали від нападників. А за селом одне з урочищ і до цього часу має назву Козацькі могили. Кажуть, під час запеклих боїв з турками там полягло чимало козацьких вояків. Ще одне урочище називають Кармалюковим кріслом. Тут на північ, вздовж Південного Бугу, проходив торговий шлях і саме тут чинив напади на багатіїв народний месник. А ще старожили розповідають, що 1917 року в Новокостянтинові на відпочинку перебував Верхньодніпровський полк, котрий мали відправляти на фронт. Тоді в полку стався заколот, і солдати кинулися до гуральні. Менш ніж за добу винокурню було розгромлено вщент. Ні спирт, ні обладнання так і не врятували.

Усередині костел - вкрай в жалюгідному стані. За радянщини тут винищили усе

Сьогодні Новокостянтинів – типове подільське село. Про його давню велич нагадує хіба що той самий костьол, котрий і досі височить у центрі села. Нині тут не правлять службу, бо храм потребує серйозного ремонту. Тривалий час напівзруйнованим костьолом ніхто не опікувався, та ані дощі, ані вітри не стерли з лиця землі могутню споруду. Але вже за часів незалежності католицька громада взяла храм під опіку. Залишилося дочекатися капіталовкладень, а їх, судячи з усього, на реконструкцію потрібно чимало.

Фігури святих, що були у нішах, повибивали

Подекуди збереглися залишки ліпнини

Один з тих розписів, що дожив до наших днів

Наглядає нині за храмом родина Духневичів, які мешкають по-сусідству. «Хоча туристи у нас бувають не так часто, але ми завжди раді кожному, хто хоче подивитися на храм, – кажуть. – Дуже школа, що занедбали його в радянські часи. Солдати, які приїжджали збирати колгоспну картоплю, палили тут шини. Стіни досі в кіптяві… Храм грабував, хто міг. Старовинну ліпнину повирізали, повиносили, повибивали до каменя…»

За кіптявою ще роглядається розпис

У середині храм досі зберігає колишню велич. Шкода, що вандали винищили геть усе. Лише подекуди залишилася ліпнина та один-єдиний розпис на стіні.

Кілька років тому волонтери з Польщі довели до ладу храм у середині, прибирали, підлатали дах. Хоч, костел – пам’ятка архітектури, на його реставрацію коштів з бюджету жодного разу не виділяли.

Польські волонтери кілька років тому навели усередині лад

Вхід до підвалу розчистили

Поряд з костьолом – колишня ринкова площа. Її так і не забудували жодними спорудами, і нині на зеленому моріжку пасуться сотні сільських гусей, а століття тому сюди з’їжджалися з усіх околиць на ярмарок. І нині село одне з кращих в районі, а його жителі не втрачають надії, що Новокостянтинів знову колись таки стане містечком.

Віряни мріють, щоб тут знову зазвучала молитва