Подорожуємо Поділлям: таємничий Закіт - рай для тих, хто мріє про тишу

Летичівщина для туристів — справжній рай. Бо подивитися у цьому краї справді є на що! Це і стародавній Меджибіж, і Головчинецький монастир, старовинний Домініканський костел, могила Кармалюка… На Летичівщині добре розвинений зелений туризм, але й самотужки можна вдало організувати тур вихідного дня: комусь до душі риболовля на мальовничих берегах Південного Бугу чи річки Вовк, комусь – купання у чистій водиці головчинецького кар’єру. Але є на Летичівщині ще одна, дещо призабута, перлина для туристів – це хутір Закіт. І тут є справжнісінький водоспад!

Без людей, але дуже гостинний

Дістатися на Закіт просто: минувши село Рудня польовою дорогою до зеленого острівця посеред полів. Або ж манівцями по стерні навпростець, якщо пішки. Чим ближче до хутора, тим стає зрозуміліше: нині тут жодної живої душі. Хатки ще видніються в густих чагарниках, а от дорога вже поросла не лише споришем, а й високими травами, що ховають її від людського ока. Не кожній автівці під силу пробитися крізь ці хащі «сивого діда» – так у народі називають високі, схожі на ромашки всюдисущі польові квіти.

Тут колись була ГЕС

Не віриться, що ще років з вісім тому тут жили хуторяни. А нині – так тихо, що чути, як повітря дзвенить. Електроопори вже без дротів. Хвіртки дбайливо зачинені, а хатки ще виблискують проти сонця шибками. І навіть виноград в’ється над призьбою, наливається гроном. Може, хто зірве, поласує? Мертвим цей хутір не назвеш. Швидше, він таємничий, без людей, але дуже гостинний.

Ще в'ється попід хату виноград: а раптом хтось повернеться жити...

Стежини до будиночків заросли травами

Аби дістатися водоспаду – треба пройти аж у кінець та збігти дорогою вниз, до річки Вовк. Автівкою туди не з’їдеш. Краще намети на плечі — й пішки. І тут, як примара, посеред хутора… рожева двоповерхова хатинка! Як виявилося, звів її колишній хуторянин, що вряди-годи навідується влітку на батьківщину, щоб пожити подалі від цивілізації. Нині й ця хатина зачинена. Ще кілька метрів заростями – і, мов на долоні, річка. А за нею і водоспад. Тут можна розкласти намет.

Як примара посеред безлюдного хутора - рожева хатинка

Колись тут були дерев’яні будиночки, зведені прямісінько на воді. А через все плесо, на той бік, вела добротна дерев’яна кладка. Нині з будиночків лише згарище, кладка місцями прогнила. Не потьмяніла лише природа.
«Шкода, – констатує факт староста Рудні Олексій Мусійчук. – Не без людей обійшлося… Ще недавно тут дуже гарно було все облаштовано. Свого часу це водосховище було в оренді. Тож орендар про все дбав. Порозчищав довкола… І лавочки були, і будиночки під очеретом… Нині ж залишилася лише річка та водоспад».

Тут, на воді, були будиночки для відпочинку

Водоспад на Закоті – не природний, а штучний. Наприкінці 50-х років минулого століття тут, на річці Вовк, була зведена ГЕС. Давала світло на ближні села. Потім порахували, що її діяльність економічно невигідна і закрили. Обладнання вивезли, а дамба залишилася, утворюючи на річці мальовничий водограй.

Електрику до хутора відрізали

«Уже в 2000-х з’явився орендар, який хотів знову тут ГЕС запустити, але дозволу у «верхах» йому таки не дали, – пригадує староста. – На тому ідею виробляти тут дешеве світло закинули».

До яхт-клубу не дотягнули

Якщо прогулятися від водоспаду до лісу, натрапите на… закинутий дитячий табір. Корпуси й досі в добротному стані, але дітей нема… Місцеві мешканці з сусіднього села подейкують, що свого часу табір купила хмельницька фірма з пошиву дитячого одягу. Планувалося, що тут буде відпочинковий комплекс та навіть яхт-клуб. Але і досі пустка…
Тож хоч на Закоті на яхтах не покатаєшся, але, відірвавшись від цивілізації, єднаючись з природою, відпочинеш душею.

Колись тут був дитячий табір

Поки тихо та безлюдно