ye-logo.v1.2
23 Травня, 2019

Щоб зберегти унікальні пам'ятки в Ізяславі потрібен заповідник - фахівці

Ірина ОЛІЙНИК Туризм 1613
Пам'ятки в Ізяславі руйнуються на очах
Пам'ятки в Ізяславі руйнуються на очах. Фото: автора

Архітектурні перлини міста руйнуються на очах, хоч і мають пам’яткоохоронний статус.

Про те, що пам’ятки архітектури в місті Ізяслав під загрозою знищення, мова йде уже декілька років поспіль. І палацовий комплекс – колись велична резиденція і урядовий центр волинських володінь князів Санґушків, і фарний костел – руйнуються на очах, хоч і мають пам’яткоохоронний статус. Бо жодних реальних кроків щодо реставрації чи хоча б належних протиаварійних робіт не зроблено. Фахівці кажуть, що кроком до порятунку пам’яток мало б стати створення тут історико-архітектурного заповідника. Та поки далі розмов справи не йдуть. Про свої ідеї та бачення того, як вплинути на ситуацію зі збереженням пам’яток в Ізяславі, а також про досвід створення заповідників та того, як статус впливає на збереження історико-архітектурних ансамблів сайт «Є» розпитав в істориків, науковців, активістів та практиків.

Михайло Кубай, заступник директора Державного історико-архітектурного заповідника у місті Жовква, що на Львівщині: «Якщо у місті є об’єкти, які вартують статусу заповідника, однозначно потрібно розпочати роботу в цьому напрямку. Найперше, підготувати обґрунтування їх цінності. Бо потрібне не просто бажання, а серйозне підґрунтя для того, щоб, врахувавши законодавчі аспекти, вирішити, яку територію важливо віддати під державну охорону для збереження цих пам’яток. Скажімо, у Жовкві центральна історична частина міста має статус історико-культурного заповідника. І різниця між тими історичними містами, які не мають такого статусу, і, приміром, Жовквою, звісно ж є. Перш за все це сприяє збереженню пам’яток, розробці планів, проектів, залученню коштів. Одне з останніх досягнень заповідника – підготовка інвестиційного проекту комплексної реставрації і пристосування ансамблю Жовквівського замку, який маємо у складі заповідника. Цей замковий ансамбль розташований в центральній частині міста. Він хоч і відносно добре збережений, але досить в тяжкому стані. Наразі експлуатувати його не можливо. Але це один з найцінніших ансамблів, до того ж він має вигідне розташування. Тому не виникне проблем з тим, як його використовувати. В майбутньому він матиме пристосування, яке сприятиме економічному розвитку міста. Ми сприймаємо його відновлення – як ключ до розвитку порівняно невеликої Жовкви. Проект уже пройшов усі експертні перевірки Мінкультури та Мінекономіки і був рекомендований до затвердження на фінансування з державного бюджету. Наразі йдеться про 150 мільйонів гривень. За них плануємо зробити реставраційні роботи, пристосування, мережі. Владнавши до кінця питання з проектно-кошторисною документацією, з наступного року плануємо взятися за освоєння перших 70-ти мільйонів».

У Жовкві центральна історична частина міста має статус історико-архітектурного заповідника. Фото: з фейсбуку заповідника

Кандидат архітектури, доцент кафедри Музеєзнавства та експертизи історико-культурних цінностей Київського національного університету культури і мистецтв, лауреат Державної премії України в галузі архітектури за створення державного історико-культурного заповідника у Глухові Віктор Вечерський вважає, що такий стан пам’яток в Ізяславі – то є результат господарювання радянської влади у ХХ столітті.

«Також це результат господарювання нашої української влади, якій 27 років не до того. Теоретично, міську владу можна зрозуміти, бо хто ж захоче брати на свій баланс розвалини, в які потрібно вкладати кошти з непрогнозованим результатом. Тому в цій ситуації єдиний вихід – це створення державного історико-культурного заповідника. В Україні, враховуючи Автономну республіку Крим, нараховується 61 такий заповідник. Щоправда, біда в тому, що десь з починаючи з 2013 року нових державних заповідників в країні не створюють. Знаю, що було розроблено два чудових проекти створення заповідників в Ніжині та Зборові. Але на рівні Кабміну це усе зупинилося. Причому заповідник у Зборові для нас, як для нації, стратегічно важливий як свідчення великої перемоги. Щодо Ізяслава, то варто не забувати, що наразі закон про охорону культурної спадщини передбачає створення як Державних історико-культурних заповідників, так і історико-культурних заповідників місцевого значення, підпорядкованих обласним органам державної влади. Тож в цьому напрямку і варто попрацювати. З власного досвіду людини, яка створила два заповідники – один в Путивлі, а інший в Глухові, скажу: щоб був результат, треба працювати в спільному напрямку. І, звісно, із залученням депутатів Верховної ради від регіону. Якщо об’єднати всі ці зусилля, навіть попри те, що спочатку відповіді на різних рівнях можуть бути негативні, цю стіну потрібно пробивати. Але найперше – потрібно знайти власника, який відповідає за ці пам’ятки. Це можна зробити навіть через суд. Як правило, суд визначає власником територіальну громаду. А далі громада має знайти того, хто може вкласти кошти в реставрацію. Звісно, що цього «когось» потрібно серйозно зацікавити. Мільйони «просто так» ніхто вкладати не буде. В Україні відомі такі приклади - як обійти державу через механізм концесій. Зокрема, так було з трьома замками у Львівській області. Щоправда, як не прикро, усі вони закінчилися повним фіаско. А також можна застосовувати практику благодійних фондів, як це робиться з порятунком замків в Підгірцях та Поморянах».

Державний історико-культурний заповідник «Глухів». Фото: ua.igotoworld.com

Олег Погорілець, директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж», знає на практиці, що навіть із занепаду пам’ятки можна відродити. Адже з часу створення заповідника на початку 2000-х фортеця зазнала значних змін саме в плані відновлення та реставрації. Наразі тут здійснюється масштабне відновлення палацу Сенявських-Чарторийських (XVI-XIX століття), що входить до комплексу Меджибізької фортеці. Зокрема, цього року на продовження проведення протиаварійних та реставраційних робіт на території Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» було виділено 8,9 мільйона гривень. З держбюджету очікують 25 мільйонів на реставрацію палацу Сенявських.

«Починати потрібно з того, що владнати усі питання з документацією пам’яток. Поки вони не перебуватимуть у когось на балансі, про залучення коштів не може бути й мови. Про яке б фінансування мова не йшла – чи то з місцевого чи обласного бюджетів, чи з фонду регіонального розвитку, чи Мінкульту. Бо, зрозуміло, що їх не виділятимуть туди, де немає кому їх освоювати. А до того, єдине, що можна зробити, залучати благодійні кошти на впорядкування території».

У Меджибожі реставрують палац Сенявських-Чарторийських. Фото: Medzhybizh Architectural-Archaeological Expedition.

Микола Федоришин, голова ГО «Асоціації музейних діячів Великої Волині» каже, що пам’ятками можна не лише милуватися, а й заробляти на них. І наводить приклад села Пересопниця на Рівненщині з сотнею мешканців, де він свого часу очолив однойменний культурно-археологічний центр та показав на практиці, як невеличке село може заробляти сотні тисяч гривень. «За сім років було створено декілька музеїв, клуб історичної реконструкції, найрізноманітніші фольклорні фестивалі, дитячі проекти, інтерактивні проекти живої історії, наукові археологічні симпозіуми, екскурсійні маршрути до пам’яток археології та архітектури (тобто, навіть городища заробляли гроші) … І усе це – в невеличкому селі. Бо головне – вміти організувати туристичний менеджмент, створити музейний продукт та бренд, застосовуючи інноваційні методики. І це реально зробити навіть громадським організаціям. Часом диву даєшся, як люди ходять по грошах і їх не бачать, або лише бачать руїни, але не знають, що з ними робити. А в Ізяслава потенціал величезний. Але для цього потрібні знання. Тож вихід, абсолютно простий, який не потребує захмарних затрат. Перший крок – зібрати докупи усіх зацікавлених та дієвих. Скажімо, провести конференцію, де головним буде питання про створення історико-архітектурного заповідника «Заслав». Щоб рухатися далі – треба залучати світову практику музейних програм, запускати туристичний та музейний менеджмент. Чекати, коли хтось там виділить гроші – марна справа. Бо за гроші і дурень зробить. А треба навчитися залучати туристів, відповідно отримувати кошти та вкладати в реставрацію. Для цього потрібні активні та зацікавлені люди, які мають бажання навчитися і випрацювати модель. В результаті, можна буде залучати навіть міжнародних донорів. Але потрібно не лише скаржитися та чекати допомоги, а показувати діяльність на практиці».

На прикладі Пересопниці показують, як невеличке село може заробляти на туризмі та фестивалях. Фото з фейсбуку.

Відбудова пам’яток Заслава могла б стати національним проектом, вважає Володимир Федотов, голова громадської організації «Товариство культурної спадщини «Заслав’є». «Нам є що запропонувати, адже Заслав – це ціла князівська традиція претендентів на корону: до речі, що стала політичною реальністю Великого князівства Литовського та зберегла свої корені в Речі Посполитій і Російській імперії. Саме Заслав володіє тим комплексом грандіозних пам’яток, об’єктів, починаючи від XVI століття, від князів Острозьких-Заславських до Санґушків. Заслав – єдине місто в Україні, центр князівства, що безперервно передавалося в спадок зі староруських часів аж до 1917 року. Але якщо на ситуацію з пам'ятками, розташованими у подільській частині області, ще якось впливають, то волинська периферія залишається поза увагою владних структур, які мали б опікуватися пам'ятками, а структури громадянського суспільства – заслабкі. Тим часом в Ізяславі є багато пам'яток. Це єдине місто в Україні, якщо вірити фахівцям, де збереглася планувальна структура вулиць часів Київської Русі. Тож давно вже назріла потреба створити тут заповідник. І саме ізяславська влада повинна взятися до справи так, як це зробили в інших містах. І згадані резиденції XV-XVIII століть, й величний бернардинський монастир, й чимало інших пам'яток потрібно поставити під захист єдиного історико-архітектурного заповідника. Порятунок культурної спадщини Заслава в першу чергу повинен зацікавити регіональні еліти, оскільки ланцюжок для прийняття ефективного рішення на рівні області коротший і, попри значно скромніший бюджет, на цьому рівні не потрібно чекати роками, поки в Києві погодять створення заповідника. Зокрема, як приклад, бачимо, як такий проект вже реалізовується в смт Олика Волинської області. І, як свідчить досвід, його можливо здійснити тільки усім разом, але неможливо тільки через визнання окремішності Заслава. Це накладає високий рівень відповідальності на місцеву громаду, що має продемонструвати готовність взяти основний тягар відповідальності на себе. Щоб, отримавши визнання через підтримку з центру, відчувши захищеність інтересів, не зганьбитися».

Кажуть, Бернардинському монастиреві у Заславі, зразку архітектури доби маньєризму, в Україні нема рівних. Фото: Сергія Гонтаря.

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео