Ігор Люшенко: «В свій перший робочий день на роботу я прийшов на милицях»

Народився 6 січня 1969 року у місті Радомишль, на Житомирщині. Закінчив Київський державний інститут фізичної культури та Київський міжнародний університет. Має кваліфікацію виклада-ча-тренера з велосипедного спорту та магістра з адміністративного менеджменту. Ще у 1992 році
Ігор Васильович став директором одного з ма-
лих підприємств у Миколаєві.  Потім працював
заступником голови правління ВАТ «Холодоком-
бінат ЖГ» у Києві, а згодом, директором холдин-
гу «Радомишльський хлібозавод». У 2002 році
пан Люшенко був призначений головою Корос-
тишівської райдержадміністрації Житомирської області.  До свого призначення, у квітні 2010 року,
головою Старокостянтинівської райдержадміні-
страції Ігор Васильович встиг попрацювати  й помічником-консультантом народного депутата України та обійняти високі посади на великих підприємствах. Одне з останніх місць роботи – голова правління ВАТ «Українська тютюнова компанія» містА Монастириська Тернопільської області.

Та й сам голова району, який на Хмельниччині людина нова, зізнається, що після того, як сів у крісло очільника РДА, двері до його кабінету не зачиняються незалежно від того, прийомний чи неприйомний в нього день. Їдуть звідусіль…
– У вас щодня черги відвідувачів?
– Раніше було ще більше. Зараз я сам намагаюся до людей їхати. Щотижня провожу по декілька виїзних прийомів громадян у селах. Коли відбуваються такі виїзди, то залучаю до роботи усіх керівників структурних підрозділів адміністрації, начальника міліції, служби безпеки. Тобто, намагаюся зробити так, щоб людина не витрачала свій час, щоб дістатися до райцентру, а потім ще тижнями очікувала на відповідь. Усі  необхідні роз’яснення чи допомогу ми надаємо одразу, на місці. Більше того, в районі ми створили чотири спеціальні комісії. Їх члени разом з дільничними інспекторами міліції пішли до осель кожного жителя регіону. Питання було одне – які є проблеми чи труднощі.
– І невже дійшли до кожного?
– До кожного! Тому, нині і знаємо, що в першу чергу не вистачає жителям того чи іншого населеного пункту. Ні для кого не секрет, що безпосереднє спілкування з людиною допомагає краще усвідомити, як працювати владі. Заради цього  впровадили у районі й телефон гарячої лінії, на який може звернутися кожний житель Старокостянтинівщини – всі, у кого є ідеї та пропозиції щодо вдосконалення роботи органів влади та місцевого самоврядування. 
– Ігоре Васильовичу, ви керуєте районом всього шість місяців, проте встигли за цей час запалити газ у декількох селах, завершити будівництво нового корпусу районної лікарні та школи у Пашківцях, відремонтували декілька фельдшерсько-акушерських пунктів. У пересічного жителя області може скластися думка, що ви за такий короткий термін лише довели до пуття оті напрацювання попереднього керівництва?
– Якщо б не робота нашої команди, то багато реалізованого за ці місяці  залишилось би звичайними балачками. Коли наприкінці квітня мене призначили на посаду голови райдержадміністрації, бюджет в районі виконувався лише на 94 відсотки. Були великі борги з виплати грошей за земельні паї та заробітної плати. На багатьох підприємствах люди працювали незареєстровані, не маючи жодних соціальних гарантій. Ми погасили усі борги по зарплаті перед населенням. Мені вдалося добитися того, щоб кожний працівник у районі отримував офіційну зарплатню не меншу за мінімальну, а в межах регіону  «знайшлися» ще 17% офіційно працюючих людей!
– Але ж, фактично, голова райдержадміністрації не має права втручатися  в діяльність підприємств. Як можна вплинути на власника, щоб він став раптово чесним до своїх працівників, котрі, часто, просто бояться звертатися до відповідних органів?
– Райдержадміністрація повинна здійснювати контроль за дотриманням в районі законодавства. Тобто, щоб земля використовувалася за призначенням, підприємства чесно працювали. Для цього зустрічаюся з власниками підприємств, шукаємо взаєморозуміння, намічаємо плани роботи. Врешті-решт, є відповідні перевіряючі органи, які також повинні відпрацьовувати свій хліб та стежити за законністю роботи того чи іншого підприємця. Загалом, я вважаю, якщо людина керує підприємством, вона несе відповідальність за його роботу, і саме воно має приносити користь і власнику, і людям. Головне, що кожний повинен діяти відповідно до «букви» закону, в іншому випадку – в районі йому робити нема чого.
– Під час нашої розмови ви часто згадуєте про «свою команду». Цікаво, чи багато людей ви поміняли, зайнявши крісло очільника краю?
 – Не повірите, та лише одну людину. Я не хочу повторювати помилок своїх попередників. Тоді, через кадрові перестановки, багато професіоналів своєї справи не лише позбавили можливості працювати, а просто «кинули за борт». Ні до чого хорошого це не призвело... Тому і я  не робив різких кадрових змін, не замінював «чужих» на «своїх». Головне, на мій погляд, – не партійна приналежність, а якість роботи, професійність.
 – Але, все ж таки, я хочу поговорити про ваших опонентів…
– Я вважаю, що усі ми в районі, незважаючи на партійну приналежність, маємо засучити рукава і працювати над проблемами громади.  Пройшовши через  непорозуміння і навіть переслідування, переконаний,  що це не на користь ні людям, ні самій владі. Тому намагаюся порозумітися з кожним керівником. Та й, як я вже казав, на партійній приналежності не роблю акцента. Важливо, яка це людина і який спеціаліст. Проте, мені незрозуміло, коли керівник, публічна особа, може розпочати свою роботу близько десятої години ранку, постійно бути у незрозумілих роз’їздах, замість того, щоб вирішити якусь нагальну проблему спільними зусиллями. Меншою мірою – це вже порушення трудового законодавства. Більшою – неповага до людей. Мені доводилося стикатися з такими керівниками у районі…
– А ви пунктуальна людина?
– Неймовірно. Є чотири речі, які я поважаю в людях. На першому місці саме пунктуальність!
– А решта три?
– Порядність, чесність та старанність.
– Я так зрозумів, що кадрових перестановок ви фактично не робили, а як з власним кабінетом. Багато змінили?
– Майже нічого не міняв. Якщо бути відвертим, у день свого призначення прийшов на роботу на милицях. В мене були розірвані зв’язки (невдалий лижний відпочинок), тому основний час своєї роботи, а це десь півтора місяця, довелося провести у цьому кабінеті практично безвилазно. Хоча, у мене була можливість виважено та ретельно ознайомитися зі справами району та спланувати шляхи виконання завдань, які були чітко поставлені Президентом та головою облдержадміністрації. Познайомитися з людьми та відчути, що район став для мене рідним.
– Чи багато заплановано зробити для району найближчим часом?
– За півроку чимало вже зроблено. Окрім нового корпусу лікарні та оновлення ФАПів, закінчуємо будівництво у 10 селах  газопроводів. Ще п’ять сіл на підході. Відремонтували 33,6 кілометра доріг комунальної власності. Запровадили нову програму ремонту криниць загального користування і вже 181 з них має чисту воду.  У трьох селах району розпочали будівництво гідроелектростанції. Крім цього, проводимо реконструкцію ліній електропередач та котелень у школах. Також ми провели аналіз сільськогосподарських земель району, завдяки чому змогли віднайти колись «загублені» під дороги та технічні приміщення гектари, які можуть оброблятися.
– А інвестиції? Кажуть, що саме їх приплив є своєрідним індикатором привабливості регіону та злагодженої роботи місцевої влади.
– Не хочу зайвий раз хизуватися, та після обласного центру Старокостянтинівський район тримає друге місце із залучення інвестицій. Ось, до прикладу,  розпочали будівництво сучасного свинокомплексу  на 108 тисяч голів свиней. Крім цього, це 600 нових робочих місць. Вже 1 грудня до комплексу буде завезено перших свиноматок.       
– Ігоре Васильовичу, завжди, коли питаєш у керівника про його вільний час,  він  каже, що його просто немає. Все ж таки, а як ви відпочиваєте? Інколи все одно знаходиться вільна хвилинка…
– Справді, роботи багато, багато відповідальності. Проте, коли є вільний час, без зайвого пафосу скажу, що  намагаюся не зациклюватися на «пустому» відпочинку. Я майстер спорту СРСР міжнародного класу з велоспорту і, відповідно, надаю перевагу активному відпочинку. Зокрема, велоспорту. Ще можу пограти у теніс. Та, ось на лижі більше ставати не буду. Принаймні, з’їжджати з гір найближчим часом не планую.    

Фото Євгена ДОРОФЄЄВА.