„Робінгуди” у нас ще не перевелися

З сусідськими розбишаками частенько „обстрілювали” один одного, і його улюбленою грою, звісно, були „війнушки”. Проте, у ті далекі дитячі роки теперішній військовий, навіть, не здогадувався на що у майбутньому перетворяться його пустощі.

„Шер ше ляфам”
Чотири роки тому, блукаючи нетрями „всесвітньої павутини” Інтернет, він натрапив на фото дівчини, яка у далекому місті Сургут, що у Росії, займалася стрільбою з блочного лука. Між віртуальними однодумцями зав’язалася переписка, яка згодом переросла у щось значно більше, ніж просто тимчасове захоплення луками. І чоловік, як кажуть, поринув у стрільбу з головою.
Тоді в Хмельницькому ще не існувало офіційної організації, яка б займалася цим видом спорту. Проте Андрій Сіньковський наполегливо шукав щось подібне на теренах рідної країни. У Києві він придбав свою першу зброю – лук, стріли, щит. А невдовзі у нього виникла ідея створити Федерацію. Зараз хмельничанин займається стрільбою на професійному рівні, бере участь у міжнародних змаганнях та чемпіонатах України, отримав звання кандидата в майстри спорту і є президентом Федерації стрільби з лука Хмельницької області. А місяць тому на конференції у Києві, хмельницьку Федерацію прийняли у колективні члени Федерації стрільби з лука України.
Сам стріляє й інших научає
Тренує молодих стрілків Андрій у тирі НВК №10. Тут займаються люди різного віку, починаючи з 8-9 років. Є 4-5 стрільців, які відвідують гурток постійно. Решта учнів періодично змінюються.
Хоча гурток стрільби з блочного лука й існує вже майже два роки, проте тренер його не дуже рекламує. Пояснює це тим, що тренувати багато людей одночасно він не має змоги. По-перше, військова служба, якій віддає основний час доби. А по-друге, зізнається, не вистачає спортивного інвентарю, який дорого коштує. Звичайно, Андрій мріє про компаньйона-однодумця. „Але в першу чергу, – розповідає пан Сіньковський, – я мрію про великий клуб у Хмельницькому, в якому була б достойна матеріально-технічна база. Адже зараз головна проблема – це відсутність лучного тиру для проведення тренувань. Крім того, у нас немає лукодрому для проведення літніх змагань (дистанцією до 90 метрів). У моїх планах – аби все це з’явилося”.
Система покарань від гуру
Вона, як зізнався військовий, являє собою „систему навчання, яка спонукає до покращення результату”. „Я не кажу дитині „качай прес” або „роби вправи на розвиток м’язів спини”, – продовжує пан Сіньковський, – це буде для неї нецікаво. Якщо дитина не влучила в ціль, вона знає, що мусить далі фізично розвиватися – робити вправи, аби це у неї вийшло. Якщо влучила, може їх не виконувати, оскільки вже довела на практиці, що достатньо підготовлена”.
Із змагань, які проходили у Вінниці, його вихованці додому повернулися не з порожніми руками. Взяли 2-й і 3-й розряди. „Це гарні результати для таких маленьких дітей, – констатує Андрій, – і я дуже задоволений, що їм стрільба з луків подобається”.