Прокляття футбольного клубу

Причин відсутності на Хмельниччині потужного футбольного клубу є багато. Але, якщо відкинути недостатнє фінансування, відсутність належних умов для роботи тощо, то «вимальовується» нова причина – магічна. Хочете вірте, хочете ні, але, здається, колишньому «Поділлю», яке носить назву «Динамо», хтось наврочив. Та ще й як! Щоб переконатися в цьому, «Проскурівський телеграф» вирішив проаналізувати кар’єру футболістів, які захищали честь хмельницької професійної команди останньої п’ятирічки.

Пішли далі

У сезоні 2006-2007 років хмельницьке «Поділля», яке виступало в першій лізі, складалося, переважно, з футболістів Одещини. Комусь це подобалося, комусь ні. Але результат, який демонстрували одесити, був доволі пристойним. Перед новим 2007 роком міська влада вирішила відмовитися від фінансування такого «Поділля» (з бюджету давали чималі гроші, якими потім розпоряджалися приватні господарі клубу) та створити свою команду. Футболісти ж роз’їхалися, та донині чимало екс-гравців «Поділля» грають на високому рівні. До прикладу, Сергій Кучеренко вже доріс до гравця Прем’єр-ліги України київської «Оболоні». Там же виступає і Олександр Мандзюк. Ще когорта футболістів захищають честь різних клубів першої ліги. Вочевидь, тоді, коли вони ще грали за «Поділля», над командою не було ніякого прокляття. Принаймні, не діяло воно на них.

Не піддається логіці

У 2007 році новостворене «Поділля», після чемпіонату серед аматорів, знову набуло статус професійного футбольного клубу та почало виступати в другій лізі. Посіли навіть третє місце. А вже наступного сезону, чомусь так сталося, долі багатьох футболістів були розбиті, як хвиля об скелю. Клуб залишило доволі багато футболістів, які згодом так і ніде не заграли. Звісно, можна сказати, що пішли не професіонали, які непотрібні були іншим командам. Але ж це не так. До прикладу, Ігор Козелко – один із найперспективніших форвардів «Поділля», за яким й досі сумують у Хмельницькому. Залишивши «Поділля», Ігор поїхав до Польщі. Пограв трохи та повернувся у рідний для себе Тернопіль, де нині грає в першості області. Така ж доля спіткала і його земляків – Степана Клекота та Андрія Дубчака. Хрест на професійному футболі поставили й Віктор Заєць, Андрій Буднік, Ярослав Гутнікевич, Олексій Сендель, Руслан Кострицький. Чи не забагато «зламаних душ»?

Послідовність

Таке ж прокляття, здається, спіткало й нинішнє «Динамо». До прикладу, Євген Нікітін, пішовши з команди до одного з клубів Польщі, міг ще пограти «ого-го» скільки, як у сусідній державі, так і в Україні. Але… отримав травму, від якої й досі не може оговтатися. Влад Савченко, Лев Сергеєв, Віталій Балицький, Олександр Грищук, Максим Горбієвський, Олександр Ткачук – всі вони теж розпрощалися із професійним футболом. Навіть Василь Козіброда, який донедавна захищав ворота хмельницького «Динамо» та колись в інтерв’ю «Проскурівському телеграфу» зізнавався, що мріє грати в команді Прем'єр-ліги України, теж розмірковує над тим, щоб завершити кар'єру професійного гравця. Хіба це не дивно? Звісно, є випадки останньої п'ятирічки, що гравці хмельницької команди «пішли вгору», але вони поодинокі. Більшість же футболістів чомусь після «Поділля» чи «Динамо» просто зникли з очей вболівальників. А, якщо ще й згадати аварію, в яку команда потрапила в липні 2009 року, через півроку після якої пішов на той світ Ігор Шолін, то… це вже зовсім інша тема.