Треба любити своє тіло і робити усе для збереження його краси

Отож, озброївшись усім необхідним для спортзалу одягом та домовившись про тренування, прямую до інструктора Павла Храпка. Паша мав провести мене усіма колами “тортур” для новачків. Спершу, звісно, він поцікавився, чи я коли-небудь тренувалася, чи займаюся ще чимось. Отримавши мою негативну відповідь, сказав, що для початку підбере мені програму-мінімум, аби підготувати м'язи до подальших фізичних навантажень.
Розпочали ми із вправ для ніг. “Спочатку - десятихвилинна розминка на орбітреку (кардіотренажері), потім відпочиваєш хвилинку-другу - і йдемо далі, - каже мені Павло. - Я вмикаю легку програму, тому тобі не має про що турбуватися”.
Сказано - зроблено. Можливо, для когось це й легка програма, проте мені вона видалася не найлегшою. І хоча я звикла багато ходити, та ці 10 хвилин здалися мені вічністю. Пройшла я не багато, не мало — майже 2 кілометри. При цьому розчервонілася та добряче упріла. Ще й м'язи почало зводити. І це тільки на самому початку тренування!
Дві хвилини відпочинку — і погнали далі. Наступним кроком стало присідання. На запитання, скільки маю присісти, тренер жартує, що мінімум разів зі сто. Проте, побачивши мої великі очі, заспокоює: “Зроби три підходи хоча б по 12 присідань”. При цьому ноги на ширині плечей, носки трішки вбік, і не відриваючи п'ятки від підлоги. У перерві між присіданнями Павло радить розминати зігнуті ноги назад і доверху.
Далі — вправи для розгинання ніг, сидячи на тренажері. Мені довелося піднімати за допомогою ніг спеціальний вантаж у 10 кілограмів: двічі по 12 разів. Добили ноги згинанням, лежачи на животі на тренажері, піднімаючи вагу у 10 кіло: два підходи, але по вісім разів.
Не даючи собі тривалого перепочину, аби якнайшвидше покінчити з експериментом, переходжу до вправи зведення й розведення ніг. Сидячи на тренажері, тягала вагу у 15 кілограмів у два підходи по 15 разів, перепочивала, перекладаючи вагу тіла з однієї на іншу ногу, таким чином якнайбільше розтягуючи м'язи внутрішньої частини стегна. Звісно, після проведення цих вправ ноги почали боліти ще більше.
Далі Павло переходить до вправ для грудних м'язів. “Грудь-машина” - так називалося те, що я робила у два підходи по вісім разів, але без ваги — мене вирішили трохи поберегти, аби зовсім не звалити з ніг. Далі треба було качати м'язи плечей: з двокілограмовими гантелями у руках, сидячи віджимала їх доверху у два заходи по 12 разів.
Далі пішли вправи для м'язів спини. Пересівши на інший тренажер, роблю вправу “тяга за голову”, підіймаючи вагу у 15 кілограмів двічі по 12 разів з перепочинком. При цьому маю рівно тримати спину і не горбитися, адже пильне око інструктора одразу помічає “халтуру”. Тому, аби не впасти обличчям у бруд, так би мовити, скрупульозно виконую усі вказівки Павла.
Для того, аби підкачати нижні м'язи спини, виконую вправу на тренажері, з вагою у 10 кілограмів: два підходи по 10 разів. Потім качаю м'язи попереку — вправа гіперекстензія (перерозтягнення): лежачи на стегнах обличчям донизу, п'ятки закріплені, виконуєш згинання вверх-вниз, при цьому вирівнюєш спину прямо, без перегинів, і затримуєшся на 1-2 секунди. Так двічі по 10 разів (вправа нагадує качання пресу, тільки в іншому положенні). І знову беру гантелі до рук та сидячи качаю біцепси: двічі по 10 разів.
Знущання над м'язами рук продовжується розгинанням рук на блоках донизу, при цьому, стоячи в позі “зю”, тягаєш 15-кілограмову вагу двічі по 10 разів.
Найскладніше Павло залишив “на закуску”. Мене чекав прес на римському стільці: ти лежиш із задертими догори під кутом 90 градусів ногами, руки зігнуті в ліктях та притиснені кулаками до скронь, ліктями маєш дістати до своїх стегон. Запитую, скільки разів маю “качатися”. І тут Павло знову жартує: “Зробиш разів зо двісті — і достатньо”. Мабуть, цього разу у мене очі були ще більші та кругліші, бо він одразу поспішив виправитися: “Кількість — яку зможеш, головне, щоб повторити тричі з невеличкою перервою. Так качаєш верхню частину живота. Звісно, у перервах маєш встати та походити, розминаючи м'язи тіла”.
Перепочивши кілька хвилин, прямую на шведську стінку, де я маю піднімати коліна, висячи при цьому на ліктях — це вправи для нижньої частини живота. Кількість також обираєш на власний розсуд — на скільки сил вистачить, проте маєш виконати її тричі з перервами.
До слова, під час усіх перерв між вправами обов'язково треба вставати з тренажера, трохи походити та порозминатися, можна й водички попити, тут же, в залі, де стоїть кулер та одноразові склянки.
Завершилися мої так звані тортури десятихвилинним перебуванням на біговій доріжці. Тут я просто займалася спортивною ходьбою, спробувала навіть пробігтися, збільшуючи швидкість на тренажері, проте зрозуміла, що справи кепські і я волію повернутися до пішої прогулянки. Що й зробила, під кінець поступово знижуючи швидкість. Протягом всього часу трималася за поручні, як радив Павло, аби не злетіти. “Не дивись телевізор і не лови ґав, не збільшуй різко швидкість бігової доріжки та міцно тримайся, інакше одразу вилетиш з тренажеру”, - про всяк випадок попередив Паша.
Ця програма, як розповів Павло Храпко, є загальним стартовим комплексом для новачків-початківців та тих, хто давно не тренувався. Розрахована вона на місяць-два, протягом цього часу організм адаптується до фізичних навантажень. Починати треба з дворазового відвідування тренажерки в тиждень, потім можна збільшити до трьох разів на тиждень, але через день. Після стартової програми інструктор підбирає вам спеціальний індивідуальний комплекс вправ залежно від того, яких результатів ви прагнете досягти — схуднути чи набрати вагу тощо.
Наостанок скажу: після тренування, хоча й боліли всі м'язи, проте було відчуття бадьорості. Але на ранок від того, що організм не звик до таких навантажень, боліло та нило все тіло. За дві доби зранку я не могла нормально ходити сходинками, збоку складалося враження, що я рухаюся, наче робот. Хоча інструктор попереджав, що такі відчуття є завжди після перших кількох тренувань, потім вони зникають.
Для себе вирішила, що починати займатися треба або напередодні вихідних, щоб минули оці неприємні відчуття, або ж у відпустці. Проте займатися своїм тілом варто і треба обов'язково. І треба любити себе. Як кажуть, полюби себе сам, тоді тебе полюблять інші.