ye-logo.v1.2
24 Серпня, 2019

Олександр Гринчук: "Для мене медицина - це не лише робота, а стиль життя"

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 4572
Фото: Дмитро Скрипник

Професія лікаря важка, але цікава, вважає завідувач відділення термічної травми та пластичної і реконструктивної хірургії Хмельницької обласної лікарні Олександр Гринчук.

 - Бо немає нічого ціннішого за людське життя, і якщо ти хоч одну людину врятував, ти прожив недаремно. Звичайно, хворі інколи помирають, на жаль, така у нас робота. Але кожна смерть для лікаря, хоч скільки років він би не працював, це трагедія, і своїх хворих, які померли, він пам’ятає все життя».

«Люди часто приходять до нас, коли вже треба відтинати палець чи ногу»

- Олександре Петровичу, судячи по назві відділення, ви не лише лікуєте пацієнтів з термічними травмами, а й виконуєте реконструктивні та пластичні операції.
- Справа в тому, що інколи трапляються опіки на все тіло. З часом вони гояться, але на тому місці, де були глибокі опіки, розвиваються рубці - як здорові, так і хворі. З цим потрібно було боротися, і таким чином ми прийшли до пластичної хірургії.
З часом почали робити й косметичні операції, якими займаюся з 1993 року - багато читаю, переймаю досвід у київських колег. Почав з того, що оперував дітям капловухість. А потім кожен рік освоював якусь нову методику. Зараз використовуємо нові методи моделювання: ліпофілінг - введення жиру, широко застосовуємо гіалуронову кислоту при невеликих дефектах на обличчі. Робимо ліпосакцію, блефаропластику, мамопластику. Операцію по моделюванню бразильських сідниць поки що не виконуємо, оскільки бажаючих немає. Але якщо треба буде - навчимося робити і це.
А в реконструктивній хірургії роботи багато. Буває, народжується дитина, в якої зрослися пальці, або ж після опіків виникають так звані синдактилії - перетинки між пальцями. Або коли через грубий рубець чи після травми не розгинається рука чи палець. Існує чимало методик, для прикладу, так звана італійська пластика - підшивання враженого місця до частини тіла, де є шкіра.
Або пластика місцевими тканинами - індійська, яку застосовували ще дві тисячі років тому. Тоді рабам виривали носи, і коли такий раб втікав, щоб змінити зовнішність, тобто, зробити щось подібне до носа, йому робили пластичну операцію місцевими тканинами, для чого брали шкіру з лоба. Вже пізніше цю пластику почали застосовувати для інших частин тіла. Ми нею теж користуємося. Однак така операція ефективна лише на малих ділянках.
- Інколи у пресі пишуть, що, для прикладу, для дитини беруть шкіру в когось із батьків…
- Чужа шкіра не приживається, і ми нею користуємося лише як тимчасовим покриттям. Взагалі в нас, в опіковій хірургії, за останні 10-15 років кардинально змінилися методики лікування. Раніше ми довго готували до операції. Тепер всі неживі тканини висікаємо протягом двох тижнів, а то й в перші 5-7 днів. У нас є спеціальна консервована шкіра - свиняча, якою закриваємо рани. Тримається вона скільки нам потрібно, тобто, доки ми не закриємо рану шкірою пацієнта. Бо є таке поняття, як дефіцит шкірного покриву, тобто, щоб пересадити шкіру, треба мати звідки її взяти.
- Ваше відділення займається термічними травмами. Значить, відмороженнями теж?
- Звичайно. І коли стається відмороження ми також використовуємо нові методики лікування. Так перших 12, максимум - 36 годин робляться спеціальні насічки на шкірі, завдяки яким покращується кровопостачання, що дозволяє врятувати палець чи руку.
Хіба що хворий поступає уже з чорним пальцем (рукою…), тоді вихід один - ампутація.
Так от, люди нерідко беруться лікуватися самотужки бабусиними методами. Наприклад, обмороження «лікують» прикладанням тертого гороху, а опіки – гусячим та борсучим жиром. А в результаті приходять до нас, коли вже треба відтинати палець чи ногу.
- А що б Ви порадили як першу допомогу при опіках та обмороженнях?
- Англійці ще в минулому столітті дослідили, що опіки треба охолоджувати, бо в білку, нагрітому вище 42 градусів, йде денатурація, тобто, він гине. А якщо охолоджувати обпечене місце, воно не віддаватиме оточуючим тканинам своє тепло. І якщо робити це перших 40 хвилин, наслідки можна звести до мінімуму. А в нас що роблять? Мастять яйцем. Але скільки воно може забрати тепла? Або прикладають терту картоплю. А хто й содою посипає, а це ще більше погіршує стан хворого.
Що стосується холоду… Якщо ви зняли шкарпетки, а пальці білі і чутливість після того, як ви їх відігріли, не відновлюється, - бігом до лікаря! Тоді ще можна їх зберегти. Бо через кілька днів вони можуть почорніти, і тоді вихід один - ампутація. До речі, при відмороженні болю немає, оскільки все затерпає. Боліти починає тільки тоді, коли людина потрапляє в тепло. Причому, біль дуже сильний.
Хочу сказати, що газифікація - це позитивний момент, бо опіків і відморожень стало набагато менше.

«Своєю роботою я марю»
- Опікове відділення - одне з найважчих. Чому Ви обрали саме цю галузь?
- Взагалі-то я ніколи не думав, що буду лікарем. Доки вчився у школі, збирався стати інженером, бо добре знав точні науки. До речі, мій батько викладав у школі фізику, а мама - мову. Але в 10-му класі мені видалили гланди - все дитинство хворів ангінами - щойно влітку скупаюся в річці, як зразу починало боліти горло. І от після того, як мене прооперували, я вирішив: «Стану лікарем. І обов’язково - хірургом». До речі, моя сестра теж медик, працює в інституті Філатова, у відділенні очної травми.
Вже в інституті (навчався в Івано-Франківську) займався опіками - допомагав лікарю, який спеціалізувався на цьому. А влітку, як і більшість студентів, трудився в Тюмені, в Ханти-Мансійську, в будзагоні. Освоїв ази будівельної спеціальності, так що можу вдома самотужки зробити невеличкий ремонт.
Після закінчення працював у Хмельницькій районній лікарні, а у 1988-му перейшов сюди. Так сталося, що в 1996 році 10 місяців відлежав у лікарні. Три рази побував у реанімації. Але Бог дав, що й досі живу. Можливо, для того, щоб рятувати людей.
А своєю роботою я марю. Причому, для мене це не лише робота, а стиль життя. У відпустці витримую днів 10-12, далі починаю телефонувати у відділення, консультувати… Робота дуже важка, саме тому я своїх дітей не агітував піти моєю стежкою. І дочка, Оксана, яка з родиною живе у Львівській області, працює у школі. Син закінчив економічний факультет нашого університету і мешкає в Києві. Дружина Тетяна теж не медик, і працює бухгалтером у нашому університеті.
- Знаєте, нам було страшно йти у Ваше відділення. Чомусь здавалося, що тут будуть лише страждання, кров, стогони… Але, як виявилося, ваші пацієнти мало чим відрізняються від тих, котрі лежать в інших відділеннях.
- В Америці з такими хворими працюють психологи, і не один. А в нашому відділенні лікар - це і терапевт, і хірург, і реабілітолог. Пам’ятаєте, Чехов писав: «Якщо після розмови з лікарем хворому не стане краще, це не лікар». Отак і працюємо. Саме таким способом деякі знахарки можуть допомогти, звичайно, якщо немає серйозних фізіологічних змін. А ще коли мозок людини налаштований на те, що після бабки стане краще, то так і буде. Відомо ж, що при певних обставинах виділяються гормони радості - ендорфіни. Але вони виділяються і після серйозних травм, в результаті кровотеч… Болю в перший момент немає, тому що мозок виділяє спеціальні речовини, тому від 5 до 30 хвилин при серйозній травмі людина не відчуває нічого. Настає шок, і вона не реагує на оточуючу обстановку, а організм мобілізується - всі органи і системи працюють по-іншому, кров йде до центральних органів: мозку, серця, печінки, нирок… все інше, без чого можна обійтися, обмежується. В результаті чого наступають негативні, часто незворотні зміни. Тож ми не лише маємо боротися з опіками, а й з наслідками цих змін.
Взагалі робота хірурга у Радянському Союзі за затратами прирівнювалася до важкої фізичної праці. Плюс - важка розумова праця. Бо треба швидко прийняти рішення, а бувають ситуації, коли це треба зробити за секунду, за дві, за три. А відповідальність яка!
- А як Ви самі відновлюєтеся?
- Люблю ходити в лазню, подобається відпочити там з друзями. Це один із компонентів, який допомагає відновити і зберегти здоров’я. А в моральному плані - це спілкування з людьми, які тобі цікаві, що теж дуже корисно. Правда, лазня не всім підходить, але якщо до цього розумно підходити, це нормально. Головне - не зловживати, бо корисне лише те, що в міру.
Інколи на Дністер їдемо, але не часто, бо нерідко доводиться на вихідні приходити на роботу - адже інколи буває, що півдня пропустив, і вже втраченого не наженеш.
Хотів би завести собаку (дружина, навпаки, обожнює котів), але квартира в нас невелика, та й робота в мене така, що як зранку вийду, то після 20-ї повернуся. А тварина - це відповідальність. Подивіться, що на вулицях робиться! Інколи такі породисті пси чи коти тиняються по смітниках! А вони ж не винні в тому, що їх взяли, а потім, награвшись, викинули.

«Лікарями стають тільки гуманні люди»

- А чи були у вас якісь незвичайні випадки?
- Як і у всіх. Пам’ятаю, молода дівчина поїхала у Крим, і там її вкусив комар. І от вона впродовж трьох років ходить по лікарях: «Щось лазить попід шкірою». Одні вважають її хворою, інші шукають неврологію. І тут вона потрапляє до дерматолога, який багато читає і знає, що в південних країнах трапляються випадки, коли через укус комара попід шкіру потрапляє личинка і там живе. Вийшло так, що той дерматолог направив дівчину до мене. І попередив, що дістати личинку можна тільки в тому випадку, коли пацієнтка відчуватиме, що та рухається. Наш апарат УЗД має шкірні та підшкірні датчики, тож він визначив, що личинка під шкірою справді є і має довжину 16 міліметрів. Зразу ж роблю розріз, бо потім її не найдеш, і через маленьку надсічку дістаю. Перше враження таке, що колись хтось робив операцію і залишив під шкірою нитку. Почав тягнути і дістав цілий клубок...
Було таке, що жінка напилася, впала на гарячу грубку, при цьому вперлася в неї носом. Зрозуміло, що ніс зітлів. А ще чоловік, приревнувавши, відкусив дружині ніс.
А ще був чоловік, який жив у когось на дачі, і в кирзових чоботах грів ноги на керогазі. Заснув, і ноги згоріли. Алкоголь - як наркоз, колись завдяки йому оперували, напуваючи хворого. Жінці, яка спалила собі носа, я вперше спробував зробити реконструкцію носа - ми пришили руку до того місця, де був ніс, щоб згодом звідти викроїти клапоть для нього. Вона ту руку відривала, ми знову пришивали... Один професор з цього приводу сказав дуже цікаву річ: «Дурним хворим розумні операції не роблять».
- Ви казали про безхатченків. І часто у Вас бувають такі пацієнти?
- Щороку. Кілька разів лікувався колишній афганець із Дубового, про якого писала ваша газета. Ми його виходили з вкрай важкого стану. Були й курйозні випадки. Один безхатченко жив у підвалі гуртожитку. Разом з товаришами з бідона зробили пічку, придумали навіть, як відвести дим. Ходили до нас на смітник, а ми туди викидали шприци, системи, картонні ящики. Цим вони і палили. Але якось перепили, і… гуртожиток згорів. Цей чоловік потрапив до нас, і ми лікували його всю зиму. Йому так сподобалося в нас, що він оселився на території лікарні. Де він жив, не знаю, але тільки в наших співробітників була зарплата, сідав на алейці і просив милостиню.
Був такий Вася, який майже кожну зиму лежав у нас. Ми його притримаємо, доки холодно, вдягнемо, взуємо. А якось, коли виписували, захотів до сестри поїхати, в Рівне, то ми зателефонували на вокзал, щоб його посадили на поїзд, дали гроші на дорогу і на подарунки родичам. А через кілька днів вже бачимо - ходить попід лікарнею брудний і смердючий. Наступного року знову потрапив до нас. Але не долежав і втік. А коли втретє поступив, то вже з підмороженими пальцями на ногах, які довелося відрізати. Більше ми його не бачили.
Взагалі бомжі у нас у відділенні є кожен рік - від 12 до 40 чоловік. Ми їх перетримуємо, аж до тепла. І так робимо не тільки ми, так по всій Україні, по всіх лікарнях. Мало того, приносимо з дому одяг, взуття, їжу. А мої друзі, які на ринку дутими куртками торгують, минулого року привезли для бездомних два мішки нових курток!
Інколи кажуть про лікаря: «Та він в дитинстві на котах тренувався, а потім пішов у лікарі. Всі вони такі - живодери». Це неправда, - в лікарі йдуть тільки гуманні люди. Бо не можна однією рукою лікувати, а іншою - вбивати. Так не буває.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую