ye-logo.v1.2

Дитину потрібно вміти чути, тоді вдасться уникнути більшості проблем

Суспільство 2825
Фото: з домашнього архіву Сергія ЦИМБАЛЮКА

Для майора міліції Сергія Цимбалюка в дитинстві не було потреби деінде вишукувати собі приклад для наслідування, бо приклад завжди був перед очима – батько-правоохоронець Володимир Петрович змалечку став для сина гідним взірцем і втіленням найдостойнішої чоловічої професії.

 Понад двадцять років старший Цимбалюк пропрацював в органах внутрішніх справ, починаючи зі звичайного ППСника, і пройшов службовою драбиною до заступника начальника Віньковецького райвідділу міліції.

Головний «дитячий» міліціонер Хмельницької області починав з дільничного інспектора міліції

Трудову діяльність Сергій Цимбалюк розпочав у Дунаєвецькому РВ з посади дільничного інспектора міліції. А через рік у майже рідному Віньковецькому райвідділі УМВС вивільнилася посада старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей, котра на найближчих два роки стала для молодого правоохоронця святами і буднями, роботою й домівкою, друзями і родиною... Чи варто розповідати, що спілкуючись із дітьми та підлітками, котрі мають проблеми з законом, людина у погонах має не лише досконало знати кримінальний кодекс, а й володіти тонкощами психології, аби налаштувати дитину на спілкування і зуміти знайти оту шпаринку в її свідомості, крізь яку вдасться донести прості, майже банальні істини, які втім здатні вберегти від незворотного покарання і, можливо, навіть руйнування життя? З 2004 року, після переведення на роботу до обласного Управління МВС, усі дитячі – зовсім недитячі питання, пов’язані з порушенням законодавства, у колі професійних інтересів Сергія Цимбалюка, котрий наразі очолює відділення кримінальної міліції у справах дітей.
- Працювати з дітьми, котрі порушують закон, напевне, важче, ніж зі «звичайними» злочинцями?
- Діти й підлітки – особливий контингент, котрий потребує специфічного підходу, бо ж вони емоційно надзвичайно вразливі. Особливо непросто викликати довіру у підлітків. Усі негативні моменти, котрі трапляються з ними у тому середовищі, де вони перебувають, діти проектують на цілий світ, відповідно вважаючи, що увесь світ – ворожий до них. Для таких підлітків, за відсутності позитивних прикладів та героїв, кумирами стають якісь кіношні персонажі, котрі не випускають з руки пістолета, не зважають на закон і ніщо-ніхто не є для них перешкодою. Діти вважають: ось він, приклад непокори і свободи дій! Але не варто забувати, що навіть у фільмах фінал у таких героїв трагічний, що вже казати про реальне життя?..
- Як у такому разі налагодити контакт з дитиною?
Оце і є першочерговим завданням – привернути дитину до себе, щоб вона побачила в тобі не недруга, а людину, котра може зрозуміти, вислухати і допомогти. У кожної такої дитини є проблема – психологічна, чи цілком реальна – через яку вона стає відчуженою, бо не може знайти співрозмовника, котрий би вислухав, зрозумів і порадив, як діяти. Переважно це стосується дітей із неблагополучних сімей, чи тих, які обділені батьківською-материнською увагою й теплом, виховуються в інтернатах.
- Наприклад?..
- До прикладу, був один хлопчина з Головчинецької школи-інтернату: круглий сирота, старший брат перебував у місцях позбавлення волі, а молодший мав його собі за ідеал. Відтак неодноразово вдавався до правопорушень і навіть до скоєння злочинів. Одного разу правоохоронці виловили його на вулиці й доставили безпосередньо в наше відділення, до мене. Більше двох годин я спілкувався з цим підлітком – пояснюючи йому, розказуючи, розпитуючи, вислуховуючи його скарги й образи… Ніби знайшли спільну мову, навіть прояснили кілька епізодів. Та коли я поставив чайник, аби зробити чаю, помітив погляд цього хлопчика – погляд голодної дитини. У мене були з дому бутерброди, ми разом поїли і тоді – крига по-справжньому скресла! Йому всього лише була потрібна отака елементарна турбота з боку дорослої людини і… щоб хтось його погодував. Потім ми підтримували стосунки – у нього був мій службовий і особистий номери телефонів, він неодноразово звертався не лише по допомогу, а й за порадою, за підтримкою. «Довів» його до атестату, а тоді він перебрався до себе на батьківщину, на Львівщину, і наші стосунки обірвалися.

Діти з неблагополучних сімей, котрі потрапили в конфлікт із законом – головний контингент тих, із ким, згідно зі специфікою професії, доводиться спілкуватися Сергію Цималюку. Але ж усі ми неодноразово від когось чули чи й самі ставали очевидцями життєвих ситуацій, коли підлітки з цілком здорових, забезпечених родин вдаються до цинічних крадіжок, жорстокого побиття малих чи старих, або ж здирництва чи жебракування. Причина такої поведінки, як пояснює головний «дитячий» міліціонер області, ховається у тій самій неуважності батьків до емоційних (не матеріальних!) потреб власних чад. І говорить про це Сергій Володимирович не лише як правоохоронець, а й як батько трирічної Ангелінки. «Коли повертаюся втомлений додому і, побалакавши з донькою кілька хвилин, відправляю її піти погратися, аби я міг відпочити, дитина починає змінювати свою поведінку: вередує, капризує, розкидає іграшки – привертає до себе увагу. Це в три роки. А старші діти «замикаються» в собі, або шукають розуміння деінде – на вулиці, у компанії таких, як самі, але більш впевнених. Усі люди сьогодні заклопотані швидким темпом життя і побутовими труднощами, але, якщо не цікавитися: де буває дитина, з ким вона спілкується, чим вона переймається, існує великий ризик надто рано перестати бути для неї прикладом для наслідування. Відомо, що для дітей батьки – ідеал. Доволі часто ми самі руйнуємо це дитяче переконання. Тож інколи необхідно переступити через свою втому, через своє «немає часу» і поспілкуватися з дитиною, аби вона знала, що не існує такої проблеми, з якою не можна було б звернутися до батьків, не існує такого вчинку, який би не зрозуміли батьки і не допомогли вирішити навіть негативну ситуацію, навіть, коли дитина помилилася.»


Оксана РАДУШИНСЬКА.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую