Гаряча тема:
- Війна
Дитину потрібно вміти чути, тоді вдасться уникнути більшості проблем
Для майора міліції Сергія Цимбалюка в дитинстві не було потреби деінде вишукувати собі приклад для наслідування, бо приклад завжди був перед очима – батько-правоохоронець Володимир Петрович змалечку став для сина гідним взірцем і втіленням найдостойнішої чоловічої професії.
Понад двадцять років старший Цимбалюк пропрацював в органах внутрішніх справ, починаючи зі звичайного ППСника, і пройшов службовою драбиною до заступника начальника Віньковецького райвідділу міліції.
Головний «дитячий» міліціонер Хмельницької області починав з дільничного інспектора міліції
Трудову діяльність Сергій Цимбалюк розпочав у Дунаєвецькому РВ з посади дільничного інспектора міліції. А через рік у майже рідному Віньковецькому райвідділі УМВС вивільнилася посада старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей, котра на найближчих два роки стала для молодого правоохоронця святами і буднями, роботою й домівкою, друзями і родиною... Чи варто розповідати, що спілкуючись із дітьми та підлітками, котрі мають проблеми з законом, людина у погонах має не лише досконало знати кримінальний кодекс, а й володіти тонкощами психології, аби налаштувати дитину на спілкування і зуміти знайти оту шпаринку в її свідомості, крізь яку вдасться донести прості, майже банальні істини, які втім здатні вберегти від незворотного покарання і, можливо, навіть руйнування життя? З 2004 року, після переведення на роботу до обласного Управління МВС, усі дитячі – зовсім недитячі питання, пов’язані з порушенням законодавства, у колі професійних інтересів Сергія Цимбалюка, котрий наразі очолює відділення кримінальної міліції у справах дітей.
- Працювати з дітьми, котрі порушують закон, напевне, важче, ніж зі «звичайними» злочинцями?
- Діти й підлітки – особливий контингент, котрий потребує специфічного підходу, бо ж вони емоційно надзвичайно вразливі. Особливо непросто викликати довіру у підлітків. Усі негативні моменти, котрі трапляються з ними у тому середовищі, де вони перебувають, діти проектують на цілий світ, відповідно вважаючи, що увесь світ – ворожий до них. Для таких підлітків, за відсутності позитивних прикладів та героїв, кумирами стають якісь кіношні персонажі, котрі не випускають з руки пістолета, не зважають на закон і ніщо-ніхто не є для них перешкодою. Діти вважають: ось він, приклад непокори і свободи дій! Але не варто забувати, що навіть у фільмах фінал у таких героїв трагічний, що вже казати про реальне життя?..
- Як у такому разі налагодити контакт з дитиною?
Оце і є першочерговим завданням – привернути дитину до себе, щоб вона побачила в тобі не недруга, а людину, котра може зрозуміти, вислухати і допомогти. У кожної такої дитини є проблема – психологічна, чи цілком реальна – через яку вона стає відчуженою, бо не може знайти співрозмовника, котрий би вислухав, зрозумів і порадив, як діяти. Переважно це стосується дітей із неблагополучних сімей, чи тих, які обділені батьківською-материнською увагою й теплом, виховуються в інтернатах.
- Наприклад?..
- До прикладу, був один хлопчина з Головчинецької школи-інтернату: круглий сирота, старший брат перебував у місцях позбавлення волі, а молодший мав його собі за ідеал. Відтак неодноразово вдавався до правопорушень і навіть до скоєння злочинів. Одного разу правоохоронці виловили його на вулиці й доставили безпосередньо в наше відділення, до мене. Більше двох годин я спілкувався з цим підлітком – пояснюючи йому, розказуючи, розпитуючи, вислуховуючи його скарги й образи… Ніби знайшли спільну мову, навіть прояснили кілька епізодів. Та коли я поставив чайник, аби зробити чаю, помітив погляд цього хлопчика – погляд голодної дитини. У мене були з дому бутерброди, ми разом поїли і тоді – крига по-справжньому скресла! Йому всього лише була потрібна отака елементарна турбота з боку дорослої людини і… щоб хтось його погодував. Потім ми підтримували стосунки – у нього був мій службовий і особистий номери телефонів, він неодноразово звертався не лише по допомогу, а й за порадою, за підтримкою. «Довів» його до атестату, а тоді він перебрався до себе на батьківщину, на Львівщину, і наші стосунки обірвалися.
Діти з неблагополучних сімей, котрі потрапили в конфлікт із законом – головний контингент тих, із ким, згідно зі специфікою професії, доводиться спілкуватися Сергію Цималюку. Але ж усі ми неодноразово від когось чули чи й самі ставали очевидцями життєвих ситуацій, коли підлітки з цілком здорових, забезпечених родин вдаються до цинічних крадіжок, жорстокого побиття малих чи старих, або ж здирництва чи жебракування. Причина такої поведінки, як пояснює головний «дитячий» міліціонер області, ховається у тій самій неуважності батьків до емоційних (не матеріальних!) потреб власних чад. І говорить про це Сергій Володимирович не лише як правоохоронець, а й як батько трирічної Ангелінки. «Коли повертаюся втомлений додому і, побалакавши з донькою кілька хвилин, відправляю її піти погратися, аби я міг відпочити, дитина починає змінювати свою поведінку: вередує, капризує, розкидає іграшки – привертає до себе увагу. Це в три роки. А старші діти «замикаються» в собі, або шукають розуміння деінде – на вулиці, у компанії таких, як самі, але більш впевнених. Усі люди сьогодні заклопотані швидким темпом життя і побутовими труднощами, але, якщо не цікавитися: де буває дитина, з ким вона спілкується, чим вона переймається, існує великий ризик надто рано перестати бути для неї прикладом для наслідування. Відомо, що для дітей батьки – ідеал. Доволі часто ми самі руйнуємо це дитяче переконання. Тож інколи необхідно переступити через свою втому, через своє «немає часу» і поспілкуватися з дитиною, аби вона знала, що не існує такої проблеми, з якою не можна було б звернутися до батьків, не існує такого вчинку, який би не зрозуміли батьки і не допомогли вирішити навіть негативну ситуацію, навіть, коли дитина помилилася.»
Оксана РАДУШИНСЬКА.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: