За крок до фатального вчинку

 Здавалося, що свинцеві важкі хмари от-от впадуть на землю, густа пелена дощу потягне їх за собою. А лило, ніби “сказилося”. Дороги перетворились на суцільні потоки, і, здавалося, що все навкруги захопило водяне пекло.
Леся чвалала по море-калюжах босоніж. Добре, що її зараз ніхто не бачить, бо це треба бути несповна розуму, щоб висунути в таку погоду носа на вулицю. Маленьке, тендітне дівчатко, довге каштанове волосся обліпило голівку, легенька сукенка прилипла до тіла, повторюючи його контури. Холодна водяна лава огортала дівчину, перетворюючи її на малесеньке безпомічне звірятко, що не здатне боротися з природними стихіями.
Вийшовши за село, Леся зупинилася, щоб востаннє подивитися на рідні до болю будинки, зелені садки, сучасні й не дуже паркани. Серце, і так сповнене тугою, защеміло ще більше. Затримавшись на хвильку, дівчина рішуче попрямувала до найближчого ставка. Так, сьогодні все має закінчитись. Досить з неї постійних душевних мук і вагань. Один крок – і все. Лагідна вода востаннє обійме її та назавжди забере її у своє лоно. Страшно? Так, звичайно. Хто скаже, що це не страшно, той скривить душею. Але гірка образа переважала страх і додавала якоїсь фатальної рішучості.
Ось Леся уже й біля ставка. Дощ почав потроху вщухати. Старезні верби, яким уже, може, не одна сотня літ, після зливи похилилися ще нижче над водою. Гай-гай, скільки вони бачили на своєму віку! Мабуть, не одне зізнання у коханні чули. А сьогодні хай подивляться, як прощаються із життям. Добре, що нема рибалок поруч.
Леся сіла на березі під вербами. Задивилась у сіру каламуть води. Так, вона піде з життя. І ніхто у світі її відсутності не помітить. Окрім мами і тата, звичайно ж. Коли дівчина згадала про батьків, гіркий клубок застряг десь під горлом, і непрохані сльози рясно покотилися по щічках, змішуючись з дощовими краплями. Ну, поплачуть, пожуряться батьки, але ж у них є ще й менші діти, про яких треба піклуватися, вивести в люди. А вона, Леся, залишиться лише спогадом. Правду сказав їй тоді Сергій: «Ти – сіра миша. Ти така нудна і нежіночна, що тебе не відразу і в кімнаті помітиш». Як ці слова пропікали ніжну дівочу душу! Вона, що завжди вважала себе симпатичною, все вдивлялася у люстерко і, ніби після помаху чарівної палички злої чаклунки, побачила в собі недолік за недоліком: волосся вже здавалося не хвилястим, а неслухняно-розкуйовдженим, ніс у ластовинні, неправильний овал обличчя… Так, вона не фарбує волосся, майже не користується косметикою, але хіба ж у цьому полягає жіночність? Передивилася свій гардероб – справді, лише чорно-сіро-білі відтінки. А вона ж чомусь завжди вважала, що вдягається зі смаком. Після тих пекучих слів Сергій, ніби скрізь землю провалився. Леся чекала, що він от-от з'явиться, щоб вибачитись перед нею, та марно. Дівчина плакала щодня. Її наївна душа не хотіла розуміти, що цей парубок – покидьок з покидьків. Для неї він був і другом і подругою, і братом і сестрою. Вона довіряла йому всі свої таємниці, відкрила душу навстіж, а він отак безжально туди наплював. Її дівоча закоханість виявилася сліпою і глухою.
Трохи пізніше Леська все ж таки випадково зустріла Сергія біля магазину. Не сам був, з новою пасією, Лесиною колишньою подружкою. Світлана сяяла, як нова копійка, і усім своїм виглядом красномовно підкреслювала: «Я краща за тебе, тому я з ним.». У Лесі аж дух перехопило. Вона спромоглася лише на три слова: «Як ти міг?..» Сергій зверхньо мовив: «Я ж тобі казав, що ти нудна і нежіночна. Тебе ж друзям соромно показати. Ти – як пил, тьху – і нема. А ще ти – слабкодуха. А я хочу бачити сильну жінку…» Що він там далі казав - Леся вже не чула. Ноги самі несли додому. У голові молоточком вистукувало «Нежіночна, нежіночна…», а перед очима – єхидна посмішка розмальованої і крикливо вдягненої Свєтки.
І ось вона вибрала слушний момент, щоб людей на вулицях не було, тихенько чкурнула з хати – і сюди, на став. Все, досить згадувати. Сьогодні вона доведе, що не слабкодуха.
Леся повільно підвелася, спустилася до води. Підвела очі до неба, попрощалася. Забрела у воду по коліна. Намагалася розгледіти дно. Поодинокі краплі ще падали на поверхню ставка і розпливалися широкими колами. Ще крок. Холоду не відчувала. В'язке багно на дні приємно огортало ноги. Подивилася у далечінь поля. І раптом згадала, як колись, маленькою, років у три-чотири, прийшовши під вечір на поле з татом рвати траву кролям, тихесенько відішла від тата і пішла дивитись, де сонце сідає. Тато відразу і не помітив пропажі, а потім, коли почав шукати, було пізно – донечка зайшла далеко. Леська все йшла тоді і йшла, але місце, де сідає сонце, так і не наблизилося ні на крок. На щастя, на її шляху трапився рибалка, знайомий тата, який і привів дитину додому.
Тут Лесю, ніби струмом вдарило: так це ж виходить, що ще тоді, маленькою, вона могла загинути! А ще був випадок, коли вона встромила медичний пінцет у розетку – і знову якимось чудом обійшлося. А як мама плакала, коли Леська, семирічне дівча, задерлась на самий верх даху сараю, щоб довести хлопцям, що вона не боягузка, і гепнулась звідти, відбувшись легким переляком і двома синцями. А ще трохи старшою гойдалася на гойдалці, що була прикріплена до залізної палиці, яка трималась між гіллям двох обліпихових дерев. Один кінець палиці вискочив з обліпихових обіймів, і важка залізяка вдарила Лесю по спині. Могла залишитись калікою, якби перебило хребта. А так посичала-посичала тихенько від болю, встромила палицю назад між гілляками, навіть батькам не зізналася, щоб не прибрали гойдалки. А ще один випадок взагалі страшно згадувати. Навчаючись у місті, якось взимку вирішили з подругою поїхати на вихідні додому попутною машиною. У автомобіля, виявилося, гальма не працювали. А ожеледиця була страшенною. Як винесло їх на зустрічну, то вже думали, що усі Богу душі віддадуть. Але водій якось викрутився. Найбільше злякалася дружина водія. Леся ще довго пам'ятала її несамовитий плач…
То он скільки разів Леся могла загинути. Раніше вона про це не замислювалась. А тепер, стоячи по коліна у холодній воді, за крок до фатального вчинку, усвідомила, що те все було недарма. Раз Бог так оберігав її життя, значить, воно комусь потрібне, значить, у неї є якась місія на цій землі. А вона ось так легковажно, по-дурному, через якогось покидька хотіла добровільно життя віддати. Дзуськи! Леся швиденько вийшла з води і вперше за день відчула, що геть промерзла. Бігом додому! Помитися, обігрітися, випити горнятко гарячої кави і розпочати нову сторінку свого життя. І пішли вони, всі ті Сергії і Свєтки, під три чорти!
У цей час небо почало прояснятись, і над селом повисло яскраве коромисло веселки.

Ольга ПРАВДИВЕЦЬ.