Крик відчаю

 Більшість ж, незважаючи на те, що понад усе мріють створити міцну родину і мати власну домівку, усе життя так і тиняються від одного до іншого тимчасового прихистку у пошуках кращої долі. Коли дізналися історію життя 24-річної сироти з Харківщини Катерини Єрюкіної, відразу виникла думка, що як не щастить, то в усьому. Адже розповіді про її життя може вистачити на сюжет для кількох мелодрам.
Після виходу дівчини із інтернату за нею зберігалась квартира у селищі Ківшарівка Харківської області, у якій вона прописана разом із своїми дітьми. Проте Катерина опинилася на вулиці разом із п’ятимісячною дитиною. У неї є квартира і, разом із тим, її у неї немає - вона з 1995 року забита цеглинами. Але на квартиру, придатну для життя, вона вже мало схожа. Це радше коробка з обшарпаними стінами, зірваною підлогою та від’єднаними комунікаціями.
Як розповіла дівчина, вона з багатодітної родини, в якій, окрім неї, було ще семеро братів та сестер. Після смерті батька, мати старших дітей, у тому числі й п’ятирічну Катерину, віддала до інтернату. А одну з молодших доньок навіть намагалась продати… За словами дівчини, їй з малечку жилося несолодко й багато чого довелося пережити: і ранню втрату батька, і байдужість рідної матері, і дитячі роки у будинку маляти та інтернаті. Але вона не опускала руки, навіть закінчила Харківське спортивне училище. Познайомилася та почала зустрічатися із хлопцем, який обіцяв стати надійною опорою для своєї коханої, мріяли створити міцну та щасливу сім’ю. Проте не судилося – він поміняв Катерину на іншу, залишивши дівчину сам на сам із проблемами із їхньою маленькою донькою на руках. Але на цьому біди сироти не закінчилися – її «попросили» з кімнати гуртожитку, закріпленої за її цивільним чоловіком й дівчина з немовлям та без копійки у кишені залишилася на вулиці. На допомогу прийшов дядько Катерини по батьковій ліній Григорій, який взяв під опіку доньку племінниці. Після його смерті опікунство над маленькою Ангеліною взяла його вдова, пані Ольга, у якої також зростали дві доньки. Проте вона знайшла у себе в домі місце і для Ангеліни.
Катерина намагалася знайти себе у цьому житті. Жила і на вокзалі, і у подруг, і знімала квартиру. Почала зустрічатися з хлопцем. Думала, може, цього разу вийде створити гарну сім'ю. Але не так сталося, як гадалося – він виявився альфонсом, ніде не працював, пиячив, сидів у Катерини на шиї, витягував із неї останні копійки. До того ж почав піднімати на дівчину, яка носила під серцем його дитину, руку. Після останнього побиття Катерина не витримала і втекла від нього. Залишилася нікому не потрібною, без житла, роботи та засобів для існування на шостому місяці вагітності…
З пологового будинку Катерина вийшла у листопаді минулого року. Гола, боса, без найменшого уявлення про те, куди їй далі йти й що робити. Але з твердим бажанням не покидати свою новонароджену донечку, щоб вона зазнала материнської любові та ласки, а не зростала на казенних харчах державних установ. Від безвиході та відчаю Катерина набралась сміливості та зателефонувала до Вікторії – своєї двоюрідної сестри, доньки її тітки Ольги, яка виховує її старшу доньку Ангеліну. Дівчина із співчуттям поставилася до своєї родички й порадила взяти таксі та їхати до них.
За словами Катерини, нині вона разом із п’ятимісячною донькою живе із своєю тіткою Ольгою та її родиною, яка вкотре пожаліла сироту та дала їй прихисток. Але вони самі ледве зводять кінці із кінцями, а тут ще молода мати із немовлям. Хоча за Катериною зберігається батьківська квартира, в якій вона прописана разом із дітьми. Незважаючи на те, що там відключені усі комунікації й квартира непридатна для проживання, дівчина справно сплачує квартплату й оббиває пороги місцевих соціальних служб, щоб вони допомогли зробити її придатною для проживання. Але «достукатися» до них молода мама не може. Каже, що там їй відповідають, що таких, як вона, у них тисячі й їй нічим не можуть помогти – до їхньої компетенції не входить робити ремонти. Катерина ж зізнається, що хоче вона не багато – виховувати власних дітей та жити з ними у власній домівці. Проте дівчина не має ні зв’язків, ні матеріальної можливості довести до ладу цю квартиру. Що їй робити далі дівчина не знає. Редакція «Сімейки» стала останньою інстанцією, куди вона звернулася.
Якщо хтось може допомогти Катерині, дівчина буде вдячна будь-чому: 066-868-43-81.