clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Батьки Ірини Мерлені: «Доньку назвали на честь Ірини Родніної»

Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.

Фото: Дмитра Скрипника та з сімейного архіву родини Мельник.

Якщо здобутки їхніх дітей у всіх на слуху, то про тих, хто подарував їм життя – мало що відомо.

 Отож «Проскурівський телеграф» привідкриє завісу над особистим життям батьків першої олімпійської чемпіонки в історії жіночої вільної боротьби, які не лише подарували путівку в життя своїй доньці, а й стали надійною підтримкою та тилом.

Тетяна Олександрівна та Олексій Володимирович Мельники - щирі, привітні, готові годинами розповідати про свою улюбленицю та гордість родини доньку Ірину, - таке перше враження після спілкування з батьками однієї з найтитулованіших наших землячок, тендітної дівчини із залізною хваткою Ірини Мерлені. Тетяною Олександрівною та Олексієм Володимировичем Мельниками.
Тиха гавань для дітей та онуків
У кількохстах метрах від кінцевої зупинки мікрорайону Озерна, що у Хмельницькому, подалі від міського гамору та щоденної метушні, знаходиться «тиха гавань», місце для відпочинку душі та тіла Ірини Мерлені. Саме тут, у житловому масиві «Обрій», знаходиться будинок її батьків, куди вони і запросили кореспондента «Проскурівського телеграфу» поспілкуватися про життя та історію їхньої родини.
Переступивши поріг помешкання, відразу розумієш: це незвичний будинок, у кожному куточку якого відчувається дух перемог титулованої доньки господарів. Найбільша кімната будинку слугує і за вітальню, у якій родина відпочиває чи збирається за великим столом, й, водночас, за музей, адже вздовж стін, на полицях, разом із фотографіями та вирізками з газет та журналів розміщені нагороди та кубки Ірини.
Як розповіла мама борчині Тетяна Олександрівна, незважаючи на те, що їхня сім’я довгий час мешкала у квартирі, вони завжди мріяли бути ближче до землі, у приватному будинку. Нині тут живуть не лише Тетяна Олександрівна з Олексієм Володимировичем, а й їхні онуки, діти Ірини, шестирічний Артур та дворічний Адам. Незважаючи на те, що їхня мати більшість часу проводить у Києві, вона часто приїздить до Хмельницького. Проте Артуру з Адамом сумувати не доводиться: адже увесь вільний час дідусь присвячує своїм онукам, з яких мріє виховати справжніх чемпіонів. Чимало часу вони проводять у спортивній залі для тренувань, яку господарі облаштували у мансардному поверсі будинку. І хлопці вже мають непогані здобутки. Дворічний Адамчик при нас навіть кілька разів підтягнувся на перекладині!
35 років разом
«Озброївшись» сімейними альбомами, подружжя Мельників поринуло у приємні спогади дитинства, а також зародження та становлення їхньої сім’ї. За словами Олексія Володимировича, він родом із села Врублівці Кам’янець-Подільського району. Там він народився, виріс, закінчив вісім класів. «У нас в селі була секція з вільної боротьби, куди у шостому класі я записався, адже дуже хотів бути сильним, - каже Олексій Мельник. – Боротьба мені подобалася, до того ж бачив, що непогано виходить. Батьки підтримували, але щоб пишатися… Вони прості сільські люди, які пишались би, якби, може, син був трактористом, а тут борець… Першими вагомими перемогами були першість району, області, потім – України, у юнацькому розряді. Після восьмого класу переїхав до Хмельницького. Там, щоб покращувати майстерність, записався на секцію вільної боротьби на базі «Авангарда». До обіду навчався у ПТУ №4 на будівельника, а після - цілком віддавався спорту, без якого навіть не уявляв свого життя. Тому після училища вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, на факультет фізвиховання. За дипломом я вчитель фізкультури та тренер з вільної боротьби».
Познайомилися Тетяна Олександрівна з Олексієм Володимировичем у його рідній Врублівці, куди студентку Кам’янець-Подільського педагогічного інституту відправили для проходження практики. Молоді люди відразу сподобалися одне одному й вже незабаром почали зустрічатися. Із оформленням стосунків теж довго не тягнули – майже через рік після знайомства стали на весільний рушник. Велелюдного весілля не гуляли – зробили невелику вечірку для найближчих. А менше ніж за рік у студентській родині Мельників народилась Ірина.
2,9 кг щастя
За словами Тетяни Олександрівни, вони з чоловіком дуже хотіли хлопчика, який обов’язково повинен був стати борцем. «Тому до останнього чекали на сина», - зізнається Тетяна Мельник. «Проте були на десятому небі від щастя, коли народилася донька», - резюмує Олексій Володимирович. Як розповідає мати, обирали ім’я доньці разом із чоловіком. «Вірили, що вона буде спортсменкою, тому назвали на честь легендарної радянської фігуристки, триразової олімпійської чемпіонки Ірини Родніної, - в унісон твердять батьки. - Шкода лише, що їй не вдалося досягнути такого ж результату, як її відома тезка. Але вже тоді були впевнені: Іринка обов’язково займатиметься спортом. Щоправда, яким саме, ще не знали».
Народилася майбутня олімпійська чемпіонка 8 лютого 1982 року у Кам’янці-Подільському й важила лише 2,9 кг. Схожою була на свою бабусю Олю – її справжня маленька копія. Іра з’явилася на світ, коли її батьки навчалися на третьому курсі. Проте народження доньки не стало на заваді навчанню. Родина жила у рідному селі Тетяни Олександрівни – Кульчіївцях, що у кількох кілометрах від Кам’янця-Подільського, звідти й їздили на навчання до інституту. Після закінчення навчання сім’я Мельників переїхала до Хмельницького. Пані Тетяна влаштувалася на роботу до педучилища, пан Олексій – до школи №15, а Іра пішла до дитячого садочку №47, який знаходився на одному подвір’ї з училищем.
Іри на все вистачало
«Іра спокійною ніколи не була і навряд чи вже такою стане, - каже мати. – Вона завжди була жвавою та активною дівчинкою. З раннього віку брала участь у найрізноманітніших конкурсах, які з легкістю вигравала. Якось одна бабуся в садочку запитала виховательку, чого у них на ранках завжди виступає одна й та сама дівчинка. А вона у відповідь: «Що ж я вдію, якщо запитуючи діток: хто віршик прочитає, лише одна дитина, Іра Мельник, кричить «я!» Хто затанцює чи заспіває? Й знову у відповідь її «я».
У школі була та ж ситуація, що й у садочку. В класі було три Іри. Й коли вчителька казала: «Іра, читай», поки перші дві роздумували, Іра Мельник вже дочитувала. Коли ж запитували, чиї батьки можуть зремонтувати двері, і тут наша Іра була першою, відповідаючи, що її тато прийде й усе полагодить».
А ким лише не хотіла у шкільні роки бути майбутня олімпійська чемпіонка! Навіть геологом та інженером! За словами батька Ірини, його доньки усюди вистачало, й вона до всього мала діло. «Вона – максималістка, - каже Олексій Володимирович. – А у дитинстві чим тільки не займалася. Десь у чотири-п’ять років записалася на спортивну гімнастику. Їй дуже подобалося, й до того ж гарно виходило. Проте через рік довелося покинути, бо перехворіла хворобою Боткіна й їй порадили уникати фізичних навантажень. Потім зацікавилася шахами, навіть стала чемпіонкою області. Й досі зберігаємо ці її грамоти». «Ходила і років п’ять до музичної школи – займалася по класу фортепіано та скрипки, - продовжує мати. - Тоді у нас не було змоги купити піаніно… А зараз ось у вітальні стоїть, подарували Ірі на ювілей, на 25 років. Коли приїздить додому, любить інколи на ньому пограти».
Успішній ж спортивній кар’єрі Ірина Мерлені завдячує батьку, який змалечку прищепив доньці любов до спорту. Він був справжнім взірцем для неї, адже вона бачила шлях до успішної спортивної кар’єри не з газет чи телевізора, а з прикладу свого батька.
«Хто б і що не казав, а гени мають велике значення, -
переконаний Олексій Мельник. – Ніхто не агітував Ірину за вільну боротьбу. Вона сама зробила свій вибір».
У чотирнадцять з половиною років Ірина записалася до секції вільної боротьби. Походила туди два тижні, а потім прийшла додому й заявила, що туди більше ні ногою. Адже її ніхто не тренуватиме краще за батька. Олексій Володимирович, побачивши, що у доньки є сила й непогані задатки, погодився й почав індивідуально з нею займатися. Й через рік Ірина Мельник здобула свою першу медаль, яких у житті дівчини було ще не один десяток. А все завдяки родині, яка повірила у свою непосидючу доньку й дала їй гарний старт для підкорення найвищого спортивного олімпу…

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 17.12.2018
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.89
27.93
31.47
31.51

Архів новин

<<Грудень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31