ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

Кожна жінка мріє про щастя

Суспільство 2875
Фото: photo.i.ua

Кілька десятків людей тупцювали на автобусній зупинці. Всі вони квапилися додому. З великими і малими сумками, чоловіки, жінки та діти поверталися з базару.

 Більшість із них привозили в Городок молочні продукти, вишні, птицю. Виторгувавши сяку-таку копійчину, вони тут-таки і прощалися з нею.
Одні везли додому червонобокі помідори або огірки, дехто - кільце ковбаски чи кілька буханок хліба. Окремі хвалилися новенькою сукнею чи босоніжками.
Окремо, від надто гамірливого натовпу, стояла молода пара. Високий циганкуватий хлопець тримав за руку гарну дівчину. Щось говорив їй смішне, бо вона щиро, не звертаючи уваги на зацікавленість потенційних пасажирів, сміялася.
- Та й чого б оце я реготала на все місто? - дорікнула з сарказмом худа, як тріска, молодиця.
- А чого б їй не порадіти?! - втрутилася ще одна жінка. - Скоро виходить заміж, ото й тішиться.
- Кому вона потрібна? Каліка, - відповіла перша. - Здорових і багатих ніхто не квапиться брати, а тут... - Вона помовчала, трохи посопівши носом і повівши очима по слухачах. - Однорука.
Так, то була її гірка, але справедлива оцінка завтрашньої нареченої. Бо коли уважно придивитися до дівчини, то можна запримітити, що ліва рука в неї звисала, як перебита. Відчувалося, що кінцівка не має належної сили. Значить, вона не може виконувати навіть найлегшої роботи. Народжена інвалідом дитина змушена все життя нести свій хрест. Це робило її замкнутою і сором'язливою. Страшна вада не давала змоги відвідувати вечірки, спілкуватися з однолітками. Деякі відверто кепкували з неї. А це ще більше віддаляло дівчину від молоді. Та Господь милосердний. Настала днина, коли й на ворота Зіни блиснуло сонечко. Спершу батьки влаштували доньку в школу, де навчають комп'ютерній справі. Нелегко давалася та наука. Але, слава Богу, поряд сидів Вадим. Він добре знався на тій хитромудрій техніці. Багато разів пояснював, як нею користуватися і проводити різні операції.
Якось, дощової днини, хлопець йшов поруч із нею. Розкрив велику парасолю і вони ховалися під нею від великих і рясних краплин. Зіна з Вадимом тоді довго простояли на околиці міста. Розмовляли про майбутні плани. Ділилися враженнями від науки. Зіна почала інакше сприймати навколишній світ. Більш привабливими і добрішими стали для неї люди. Життя набуло зовсім іншого сенсу. В ньому з'явився позитив, все єство сповнилося оптимізму. Після закінчення курсів Вадим подарував Зіні великий букет троянд. Вона від щастя сховала схвильоване обличчя в пахучих пелюстках. Одна лише думка,= зляканою синичкою товклася в голові: "Невже це любов? Невже він мене кохає?".
Одразу ж відганяла від себе ті думки. Таке не може й наснитися. Хіба так буває на світі, що вродливий юнак прикипить серцем і душею до майже немічної дівчини? Навіть якби так і сталося, то подальше їхнє життя перетворилося б на суцільні муки. Почуття можуть колись минути. Натомість прийдуть байдужість, зневага і, врешті-решт, розлука. Ще вчора близькі люди стануть чужими, незнайомими. Вона все, як у кіно, прокручувала у своїй уяві.
- Мене лякає завтрашній день, - якось сказала Зіна. - Я боюся, що всі твої почуття тимчасові.
- Я багато думав і зрозумів, що кохаю тебе. Мені однаково, що ти без руки, - заспокоював кохану Вадим. - В мене ж дві й твоя одна, то разом аж три. Це також немало.
- Ось народжу дитину, то й спеленати нормально не зможу.
- Не журися цим. Нам би лишень дочекатися божого дарунка. Я піклуватимуся про вас, - казав хлопець, пригортаючи засмучену дівчину до грудей.
Його мати була розумною жінкою. Вона не перечила синові. Розуміла, що той кохає по-справжньому. Отож, доля так захотіла, і йти наперекір їй - тільки нашкодити.
Хлопця дивувало те, що Зінині батьки спершу були проти. Вони перекреслювали всі плани молодих. Боялися зради з його боку.
- Важко повірити, Вадиме, в серйозність твоїх почуттів, - казав Зінин батько. Його чоло морщилося. - Осоромити дівчину дуже легко. Та як їй потім жити?
І знову хлопцеві доводилося віднаходити найщиріші слова для турботливого чоловіка. Як міг, заперечував зневіреному батькові і знову казав про чистоту своїх намірів.
Зінині батьки таки погодилися на скромне весілля: прийдуть найближчі родичі, посидять недовго. Трохи вип'ють, поспівають. Все має бути по-людськи, по-християнськи.
Не так давно Зіна з Вадимом побували в Хмельницькому. Відвідали речовий ринок. Там купили неймовірної краси фату. Коли вдома не було нікого, майбутня наречена одягала білосніжну сукню, довго крутилася перед дзеркалом. Як вимріяна і бачена в снах сукня їй пасувала! Кожна дівчина, коли приходить довгожданна пора, хоче побути в ролі принцеси.
Потім Зіна обережно складала безцінну річ і плакала. Від щастя сльози котилися маленькими струмочками. Вона забула про свій комплекс. Їй здалося, що замість рук виросли пругкі крила. Міцні й широкі, як у лебедів, вони піднесли її над землею і понесли назустріч коханню.
Невдовзі обоє стануть на весільний рушник. Усміхнені й гарні, молодята отримають батьківське та Боже благословення. Тож і мені особисто хочеться долучитися до того дійства. Нехай їхня любов буде довгою і міцною, добро і благополуччя нехай ніколи не оминають їхній дім, котрий обов'язково наповниться сміхом діточок. Інакше й бути не може. Бо коли нас, простих смертних, бере в свої обійми справжнє кохання, тоді отримуємо велику насолоду від його плодів.


Михайло СОЛОВЧУК.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую