Змарноване життя

 Дівчинку майже не контролювали, оскільки дорослі часто їздили у відрядження. Тому в навчанні вона показувала не найкращі результати. Та на це ніхто й не зважав.
Закінчивши дев’ять класів, Оксана вступила (не без допомоги батьків та їхніх грошей) до технікуму, де мала опанувати професію секретаря.

… Одного дня Дмитро Павлович, батько Оксани, приголомшив своїх рідних заявою про те, що він залишає сім’ю заради молодої коханки.
Це було сильним ударом і для дівчини, і для її матері, Галини Іванівни. Адже проживши двадцять років у шлюбі, жінка навіть не здогадувалася, що чоловік зраджував її.
Після розлучення Галина Іванівна вже не могла розраховувати на підтримку чоловіка, адже раніше саме він забезпечував сім'ю всім необхідним. Тож тепер їй довелося звикати покладатися лише на свій дохід. Фінансове становище, звісно, стало скрутнішим, але Оксана з матір’ю не бідували.
Неспокійний характер дівчини заважав їй добре вчитися, вона часто пропускала заняття і мала погані стосунки з викладачами. Добре, що допомогли корисні зв’язки Галини Іванівни, завдяки чому Оксану «дотягнули» до кінця навчання.
Мати сподівалася, що донька, закінчивши технікум, візьметься за пошук роботи. Але та заявила, що стомилася і хоче трохи відпочити. Ця перерва затягнулася і згодом переросла у постійні зустрічі із друзями та походи на дискотеки. Маминих дорікань Оксана не слухала впливу на дівчину жінка не мала. Галина Іванівна хотіла попросити допомоги в колишнього чоловіка, але втратила із ним усі зв’язки і навіть не знала, де він мешкає.
Нарешті, Оксану вдалося влаштувати в одну фірму секретаркою. У її обов’язки входило відповідати на дзвінки, упорядковувати документацію та допомагати керівникові у поточних справах. Але дівчина ледь протрималася там один місяць, а потім звільнилася, сказавши, що така робота їй не подобається.
Галину Іванівну все це дуже непокоїло, але вона нічого не могла вдіяти. Ставало все гірше. Щоразу Оксана поверталася додому пізно вночі та ще й на підпитку. Вдома почалися сварки. Мати просила допомоги у родичів та знайомих, та Оксана нікого не хотіла слухати.
Недоспані через хвилювання ночі наштовхнули жінку на думку про те, що дівчину треба витягати з її оточення і будь-якими способами змусити позбутися шкідливих звичок.
Наступного ж дня вона придбала путівку в санаторій. Оксану ледь вдалося вмовити поїхати.
Через місяць, коли дівчина повернулася, серце матері трохи заспокоїлося, адже донька взялася за розум. Через певний час вона закінчила курси іноземних мов та влаштувалася на роботу.
У домі настав спокій. Оксана допомагала матері, купувала їй подарунки, стала взірцевою донькою.
Через рік Оксана вийшла заміж. Жити залишилися із Галиною Іванівною, адже у них була трикімнатна квартира, тож місця вистачало для всіх. Ще через рік сім'я поповнилася синочком Артемом. Все складалося якнайкраще.
Та, як виявилося, все це було затишшям перед бурею.
Після закінчення декретної відпустки Оксана повернулася на попереднє місце роботи. Спочатку все було нормально, але згодом в молодій сім'ї почалися скандали. Мати не хотіла втручатися, тому часто тихенько сиділа у своїй кімнаті, тримаючи на руках маленького онука, поки його батьки з’ясовували стосунки. Одного разу жінка спробувала поговорити з донькою, але та сказала їй не пхати носа в чужі справи. Ці слова дуже образили Галину Іванівну.
Як би вона того не хотіла, як би не вмовляла і Оксану, і Віталія, вони все ж вирішили розлучитися. Аргументували все тим, що не можуть більше жити під одним дахом.
Можливо, саме це й стало початком біди.
Артемко тоді навчався вже у другому класі. Після роботи Галина Іванівна забрала онука зі школи і повернулася з ним додому. Оксана мала затриматися на роботі. Уже було пізно, а молода жінка все не поверталася і не відповідала на дзвінки і Галина Іванівна розхвилювалася не на жарт.
Коли до квартири непевними кроками зайшла Оксана, материне серце одразу запідозрило щось недобре. Оксана вже спала, коли мати пішла в коридор вимкнути світло, і там її погляд впав на сумочку Оксани. Руки самі потягнулися до неї. Коли Галина Іванівна витягнула із сумки свою знахідку, серце її шалено калатало. Вона миттю кинулася до доньки, почала її будити та вимагати пояснень, а та лише поглянула на неї червоними очима і прогнала геть з кімнати.
Перелякана жінка не знала куди бігти і, в кого просити допомоги. Вона цілу ніч проплакала, тримаючи в руках річ, яка перевернула їхнє життя з ніг на голову – використаний шприц із залишками рідини всередині. Сумнівів не було – це наркотики.
Галина Іванівна ніколи б не подумала, що життя може так швидко змінитися. З того самого злощасного вечора почалося справжнє пекло. З роботи Оксану звільнили, вона кололася щодня, про що свідчили сліди від голок на руках і ногах. З дому почали зникати гроші, прикраси та інші цінні речі. Скандали не припинялися. Переляканий Артем забивався у куток і тихенько спостерігав за тим, як його мама свариться з бабусею.
Так далі жити не можна було і Галина Іванівна зв’язалася з Віталієм, колишнім зятем. Вона все йому розповіла та попросила допомоги. А він, побачивши, як змінилася Оксана, одразу забрав сина до себе. Допомагати Оксані не хотів, бо вважав це марною справою: наркомани не повертаються до нормального життя! А ще за деякий час Віталій через суд позбавив Оксану материнських прав. Щоправда, жінку це зовсім не хвилювало. Здавалося, вона, взагалі, забула, що в неї є дитина. Все що її насправді турбувало де знайти грошей на чергову дозу.
Словами не передати того, що пережила Галина Іванівна. Роками бачити, як рідна дитина вбиває себе, марнує своє життя і не могти нічого вдіяти. Жодні молитви не допомагали, жодні вмовляння… Вона знала про існування спеціальних центрів, які допомагають позбутися такої залежності, але як змусити доньку піти туди?!
Коли Оксані стало зовсім погано, Галина Іванівна попросила сусідських чоловіків силоміць завезти її до лікувального центру.
Провівши повне обстеження жінки, лікарні не сказали нічого втішного. Вони виявили в неї цілу низку захворювань, на які зазвичай страждають наркомани. До цього додалися ще й віруси, які передаються через кров і вражають внутрішні органи. Як пояснили спеціалісти, таке часто трапляється серед наркозалежних, бо вони користуються одним шприцом.
Через кілька місяців інтенсивного лікування та відповідної терапії Оксана повернулася додому. Проте це вже була не та Оксана. Жінка, якій за паспортом було 35 років, виглядала на всі 50!
Лише в останні роки життя, Оксана зрозуміла, що накоїла! Вона всією душею розкаювалася, картала себе за свою слабкість. Просила пробачення у матері, яка не залишила її у біді. Адже так легко одного разу піддатися спокусі, цим самим зіпсувавши життя і собі, і своїм близьким. Так легко все втратити, і так важко повернути…

Оксана МЕРЕЖКО.