Яка ціна інформації?

 Журналісти знають це, як ніхто, бо їм дуже часто доводиться платити власним сном, здоров’ям, хорошими стосунками і навіть родинними святами, заради кадрів в ефірі, перевірених фактів чи інформації загалом. «На що ви йшли заради вдалої картинки чи інформації?» – запитали ми у хмельницьких журналістів.
Лариса Шандовська, журналіст «Сімейної газети»:
«Моя робота передбачає чимало нестандартних вчинків заради інформації. Доводилося ввечері чатувати під моргом, щоб перевірити достовірність певної інформації, ночувати в будинку, у якому нібито живуть привиди, спілкуватися з диваками і неадекватними людьми. В одному селі люди, яких звинувачували у підпалі будинку своїх родичів, ледь не побили мене і сільського голову. З більш позитивного – чимало дієт та експериментів із зовнішністю випробували на собі. Частину інформації, яка не підтверджується, читачі так і не дізнаються, але саме ці та інші жертви і є ціною, яку доводиться платити, щоб читачі отримували правдиві і перевірені факти».
Володимир Гординський, редактор обласного тижневика «Газета Поділля»:
«Робота журналіста доволі часто пов'язана з певним ризиком. І, коли йдеш виконувати якесь редакційне завдання, то не думаєш про жодні загрози чи жертви. Головне – донести читачу те, що відбувається. Пригадую 2004 рік, коли в Україні сталася помаранчева революція. Тоді мене відрядили до Києва, щоб зробити репортаж, як мітингують подоляни. Відверто кажучи, багато хто з моїх знайомих та родичів казали: «Не їдь! Там війна! Бачили по телевізору, що вже танки невдовзі будуть у столиці!». Але як я міг повірити екранній картинці? Потрібно було їхати та перевірити. Виявилося, що війною там навіть і не пахло. Випадків різних і цікавих було багато, всіх не згадаєш. Бувало, висвітлюючи певну проблему, сидів під владними кабінетами по декілька годин, аби поставити ті запитання, які цікавили наших читачів. Одного разу я, заради експерименту, намагався протягом місяця прожити на мінімальну зарплату. Було дуже важко, особливо коли колеги йшли обідати до кафе, а я «жував сухарі». Коли запитують, скільки годин на добу працює журналіст, завжди кажу: «Цілодобово. Без вихідних». І це правда».
Маша Турчина, керівник інформаційного відділу «33 канал»:
«Заради інформації чи нормального матеріалу я сиділа під літрами кави, кілька діб без сну, не вдома, скидала вигул та догляд за псом на батьків, не приходила на дні народження близьких людей і вже третій рік без відпустки! Коли матеріал потрібно здати «вже і зараз», то кілька діб без сну – це стандартне явище. Прямі ефіри з надзвичайних ситуацій – це теж «адреналінові хвилини». Коли я писала стенд-ап поблизу Кам’янець-Подільської вежі і щосекунди думала: «впаде мені на голову зараз якась каменюка чи не впаде». Години сидіння під кабінетами чиновників чи правоохоронців, скандали з ними, особливо якщо вони не знають не те що законів, які регулюють роботу журналістів, але й своїх, про правоохоронні органи. Але на будь-які дії в межах закону можна і потрібно йти лише заради суспільно важливої інформації. Якщо журналіст впевнений у тому, що ця інформація комусь допоможе, щось змінить, або проллє світло на ситуацію, то ризики і жертви виправдані. Притому, усім варто пам’ятати, що головне – знати закони, вміти ними оперувати і завжди залишатися людиною».
Тетяна Очеретнюк, журналіст ПЦ «Ексклюзив»:
«Телевізійники зазвичай йдуть на певні жертви заради стенд-апу, бо заради кадру – то робота операторів. Одного разу я в тріскучий мороз, разом із МНСниками опускалася в ополонку, щоб на собі відчути і передати глядачам особливості їхньої роботи. Дуже часто доводиться в прямому сенсі слова «захищати грудьми» операторів, які знімають потрібні кадри, але їм намагаються завадити. Іноді ми знімаємо годинами якісь кадри для того, щоб знайти десять-двадцять секунд саме того, що потрібно».

Олексій Єленков, ведучий ранкової програми «Ранок на Поділлі»:
«О, заради вдалого сюжету я був готовий навіть одружитися! В ефірі програми прощався з глядачами, мовляв, все, прощавайте, мужички, когорта холостяків мене втрачає… Насправді то була гра, але дзвінків від знайомих було чимало! Також заради справи я танцював в ефірі, хоча до танців у мене, чесно кажучи, ноги не стоять! Одного разу намагався записати стенд-ап під вибух гармат, але коли вони вибухнули, в мене відняло мову і не міг сказати нічого, довелося поза кадром пояснювати цей ступор. Але головна жертва кожного журналіста – це витрачені години в очікуванні інформації».