«Чи змінили б ви громадянство України?» -

 Лариса Курманова, заслужена артистка України:
«Ніколи не хотіла змінити громадянство – про це навіть не замислювалась. Та й роки вже не ті… Тому навіть припустити не можу, громадянкою якої країни могла б теоретично стати. Але не засуджую тих, особливо молодь, хто планує або вирішив виїхати. Не бачу в цьому великої проблеми. Адже після закінчення інституту в Україні важко знайти роботу, яка могла б прогодувати, та й соціальне забезпечення залишає бажати кращого…»
Валерій Кольгофер, голова Хмельницької районної адміністрації:
«Ніколи не хотів і не хочу змінювати громадянство України, бо дуже люблю свою державу. Навіть якщо відпочиваю за кордоном, вже через п’ять днів починає тягнути додому, на Батьківщину. Якщо ж припустити, чисто теоретично, то обирав би громадянство серед європейських країн, наприклад, Голландії. Але повторюся, що я є і залишаюся прихильником України та її громадянства».
Сергій Скоробагатий, козак, голова Хмельницької міської організації Народного руху:
«Ні, ні, і ще раз ні. Навіть думки такої ніколи не виникало. Якщо змінюватимемо громадянство, хто ж розбудовуватиме Україну? Прищеплюватиме любов до її традицій дітям? Легше за все втекти. Але втікають лише зрадники і ледарі, які нічого не хочуть робити для блага своєї держави. А у зв’язку із останніми подіями ще більше переконуюсь, що треба залишитися в Україні і боротись, боротись, боротись!»
Олена Скорупська, художниця:
«Навряд чи. Я людина сталих традицій. Як каже народна мудрість: де народився, там і згодився. Хоча чимало подорожувала, жила і працювала у різних розвинутих країнах, проте завжди розуміла: якими б талантами ми не володіли, завжди залишимось для них чужими. Якщо ж припустити, що постало питання про зміну громадянства, ніколи не обрала б японське – ми дуже різні. Мені ближче по духу німці, які дотримуються законів й в яких порядок – на першому місці. Але краще за Хмельницький нічого немає».
Леонід Бриндіков, головний лікар Хмельницького обласного онкологічного диспансеру:
«Хоч батько мій – білорус, родом я з Кубані, більша частина шкільних років минула у Німеччині, а на Україні живу з кінця 60-их, проте думки про зміну громадянства не виникало ніколи. Люблю нашу країну: тут закінчив школу, отримав вищу освіту, одружився, тут народилися мої діти. Тому дуже боляче спостерігати, як інші країни за рівнем життя і темпами розвитку нас обганяють. Хочеться змінити цю тенденцію: робити все можливе і неможливе, щоб вивести Україну до п’ятірки найрозвиненіших країн і щоб думки про зміну громадянства ніколи не приходили українцям в голову».