Заходьте в бібліотеку — побувайте у казці.

 Наступного року відсвяткує своє 40-річчя найзагадковіша кімната, яку, напевно, знає кожний хмелничанин, котрий в дитинстві брав книжки в бібліотеці. Назва цієї кімнати та її мешканці донині дивують своїх відвідувачів загадками та так, що останні покидають її роззявши рота.
Ну чого тільки варто на власні очі побачити справжню людську голову, яка розмовляє, чи поспілкуватися із роботом, який ніби щойно спустився з космічного човна старої доброї саги “Зоряні війни”. Усі вони мешкають у обласній бібліотеці для дітей імені Тараса Шевченка.
Кімната, яку тут називають “кімната казок”, відрізняється від решти приміщень навіть своєю формою. Вона кругла та заставлена якимись неймовірними пристосуваннями, іграшками та винаходами. З’явилася вона у бібліотеці ще у 1974 році, коли дитяча читальня переїхала до нового приміщення у самісінькому центрі Хмельницького, навпроти ЦУМу. За словами директора закладу Валентини Черноус, подібних кімнат нині не відшукаєш у жодній українській бібліотеці. Щось подібне, каже директор, вона побачила у Національній дитячій бібліотеці, та й там кімната має інше пристосування. Хмельницька «кімната казок» була запланована, як місце, де завдяки техніці казка повинна була ожити. Тобто, улюблені персонажі дитячих книжок повинні заговорити, зарухатися та затанцювати. «Ще у радянські часи «кімната казок» створювалася як кімната дитячої технічної творчості. Завдяки вихованцям бібліотечного гуртка «Фотон» у кімнаті в прямому сенсі «ожили» та почали рухатися та розмовляти кіт у чоботях, механічний Колобок, чарівна лампа Алладіна. Вже згодом були створені руками дітей експонати штучного супутника землі, планети Земля — усі вони завдяки світлоефектам створюють імітацію польоту в космос. Та це лише частина тутешніх див», - каже пані Валентина. До прикладу, в куточку за шторою у “ кімнаті казок” ховається голова професора Доуеля. Коли штори розкриєш, перед очима просто на тарілці лежить голова, яка відповідає на усі запитання та веде з тобою діалог. А міні-ЕОМ «Електронік», завжди безпомилково знає відповідь на питання: «яку цифру ти загадав». «Безперечно, усі ці дива, в першу чергу, розраховані та захоплюють маленьких читачів бібліотеки. Та були в моїй практиці випадки, коли від здивування не закривалися роти й у дорослих, - згадує нинішній керівник гуртка, бібліотекар Іван Буркун. – Якось до нас завітав генерал та двоє полковників. Вони хотіли на власні очі побачити диво-кімнату, яку відвідало чимало відомих людей з усього Союзу. Коли вони побачили голову, яка лежала на столі та почала з ними розмовляти, на вперебій почали кричати, що такого ніде не зустрічали. Уявіть їхнє здивування, коли вони доторкнулися до голови. «Вона ще й тепла», — прошепотів один з них…». Та безперечною родзинкою кімнати є робот «Кібер», який ходить та розмовляє. Це перший експонат цієї кімнати. Змайстрував його разом зі своїми учнями перший керівник гуртка «Фотон» Іван Дехтяр. Унікальність цього робота в тому, що він повністю зібраний з підручних матеріалів. Серед його механізмів є навіть каструлі та лобове скло від мотоцикла. “Донині нашого робота згадують усі, хто свого часу побував у «кімнаті казок» Іноді приходять д читачі з дітьми та розповідають їм про те, що і вони доклали руку до його створення», - розповідає Іван Олександрович.
У бібліотеці кажуть, що не зважаючи на еру Інтернету, бажаючих відвідати казкову кімнату чимало. Приходять навіть цілими класами, по декілька разів. «Звісно, ми вигадуємо нові форми роботи з дітьми, - ділиться Валентина Юхімівна, – “Влаштовуємо у бібліотеці дні іменинників з виставами та демонстрацією див нашої «кімнати казок». Плануємо оселити тут й нових персонажів з сучасних книжок. Та безперечною перевагою нашої кімнати є те, що лише у нас можна реально доторкнутися до живої казки, а цього через монітор комп’ютера не зробиш ніколи».
До речі, відвідати «кімнату казок» може будь-який бажаючий абсолютно безкоштовно. Головне: у казку пускають навіть дорослих.

Олексій РИЖУК.