Музей великого українця Йосипа Сліпого

 Українці нині часто шукають героїв-подвижників, людей, на котрих можна було б рівнятися, з кого брати приклад. Є їх в українській історії насправді чимало. Серед них – єпископ Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий, який не здався репресивній радянській системі, віддавши за свої переконання 18 років життя, які провів у таборах Сибіру та Мордовії. Якнайкращий спосіб познайомитися з цією визначною особистістю, підзарядитися від духовного джерела – відвідати музей-садибу Й.Сліпого в селі Заздрість, Теребовлянського району Тернопільської області.
У столітній хаті збереглося все, як було за життя родини Коберницьких - Дичковських. Це був заможний рід – мали тільки понад 200 гектарів землі. У селі діда називали Сліпим. Кажуть, що пішло прізвисько від прадіда-козака, визначного звитяжця, котрий воював разом із Іваном Мазепою. Сім»я була багатодітна, й в Духовному центрі, який розташований на території садиби, уся стіна завішана розлогим гіллястим родоводом Сліпого, нащадки якого живуть і зараз.
Сестра Зиновія, котра проводить екскурсію, твердить, що малий Йосип змалку був «позначений рукою Божою». Якось малого охопила страшна хвороба – лікарі сказали, що дитина не виживе. Мама, взявши Йосипа на руки, навпростець, через поля, побігла до Зарваниці. Вона вірила, що ікона Богоматері зцілить її сина. Ревно молилася, й на ранок хворобу як рукою зняло. Знаючи про потяг сина до духовного, родина тільки зраділа, коли він вирішив стати священиком і навчатися у семінарії. У 1911 році Йосип Сліпий поїхав на студії до Львова. Там його запримітив митрополит Андрій Шептицький – саме він послав талановитого студента на навчання в Інсбрук, в Австрію в єзуїтську колегію, де він здобув високу європейську освіту. Втім, вчитися він не припиняв ніколи – знав сім мов, став доктором теології, згодом ректором Львівської духовної семінарії, а потім – Академії.
Всі ці роки загартували дух та характер Йосипа. Тож у 1939 митрополит Шептицький висвятив його на єпископа та назвав своїм наступником. І у 1944 році Сліпий очолив Українську греко-католицьку церкву. А вже через рік на нього чекали тяжкі випробування. Радянська влада намірилися знищити церкву, тож почала арешти священиків греко-католиків. Йосипу Сліпому пропонували зректися віри в Бога, пропонували перейти до Православної церкви, обіцяли навіть високі чини. А коли навідріз відмовився, написали справу на десяток томів про співробітництво з німцями та українськими націоналістами і спочатку засудили на вісім років, а потім додавали і додавали строк. Українська греко-католицька церква після цього, фактично, припинила існування.
Загалом патріарх провів у сибірських таборах 18 років, причому, його часто перекидали з одного табора в інший, аби не міг у неволі зібрати церковну громаду. Про опального священика клопотали всі – навіть Кеннеді, але справа зрушила з мертвої точки після того, як Папа Іван ХХIII попросив про звільнення Йосипа Сліпого у зятя Микити Хрущова. Єпископа звільнили, але умова була така: виїхати з Радянського Союзу. Тож подвижник віри так і ніколи вже не побачив рідної України.
Остаток життя він провів у Римі, створив там український католицький університет, збудував Собор Святої Софії. Він був активним і діяльним, ніби надолужував втрачені роки. Хоча робити це було нелегко – через обмороження на ногах постійно відкривалися виразки, міг ходити тільки з паличкою( до речі, цю паличку, як і бинти, якими щораз обмотував ноги, можна побачити в експозиції музею). Папа Іван Павло II, котрий знав про героїзм українця у боротьбі з режимом, якось на прийомі сам підійшов до нього,щоб привітати, хоча це не дозволялося протоколом. У своєму заповіті Йосип Сліпий просив про те, щоб тоді, коли Україна стане незалежною, його перепоховали на Батьківщині, й щоб викупили і зберегли родинне гніздо у Заздрості. Так і сталося. Патріарха Йосипа Сліпого поховали у Львові, у крипті Собору Св.Юра. А канадські українці викупили обійстя Коберницьких-Дичковських, заснували там Духовний центр і облаштували музей-садибу. Цього року уся Заздрість святкує 50 років з того дня, як Йосип Сліпий повернувся із заслання, адже свого знаного земляка тут шанують і люблять так, як можуть шанувати і любити людину, котра праведно пройшла свій земний шлях і не схибила ні на хвилину.

Музей-садибу відвідувала Тетяна СЕРГІЄНКО.