ye-logo.v1.2
26 Червня, 2019

Хмельницькому є ким пишатися

Ксенія ЖУЖА, Лариса ШАНДОВСЬКА, Наталя Сідова Суспільство 2777

Місто та його мешканці пишаються відомими земляками, які народилися або ж працюють тут.

 Тими, хто творить добрі справи, лікуючи хворих чи допомагаючи нужденним. Тими, хто радує своїм мистецтвом та своїми досягненнями у спорті.
Безперечно, у Хмельницькому є багато таких людей, і якщо деякі з них відомі далеко за межами міста, інші ж скромно роблять свою справу. Напередодні Дня міста “Проскурівський телеграф” вирішив згадати лише декотрі з них та подякувати їм.

Олена Камбурова, відома російська співачка, народна артистка Росії, Лауреат Державної премії РФ, член Спілки театральних діячів РФ, художній керівник Московського театру музики і поезії, активний захисник прав тварин.
Олена Камбурова народилася 11 липня 1940 в Новокузнецьку, проте її дитинство пройшло у Хмельницькому, куди переїхала родина. Мама Олени Камбурової, лікар Лідія Захарова, прожила у нашому місті до самої смерті (2000 рік).
Глибокий чуттєвий голос Олени звучить зі сцен не лише СНД, а й закордонних, де з величезним успіхом проходять її концерти - у Фінляндії, Португалії, Великобританії, США, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Греції, Ізраїлі.
Ми чули її спів більш ніж у 100 кінофільмах і мультфільмах. Співачка знялася у кількох фільмах: «Монолог», «Театр невідомого актора» , «Спогад»… З 1992 року Камбурова - художній керівник створеного нею Театру музики і поезії.
З початку 2000-х років співачка активно захищає тварин. У 2006 році, під час отримання ордена Дружби народів, звернулася до президента з проханням прийняти закон про захист тварин від жорстокого поводження. Саме вона була головою громадської ради зі створення першого пам'ятника бродячому собаці «Співчуття», вбитому в московському метро.
У січні 2010 року стала ініціатором листа до мера Москви з пропозицією про введення посади уповноваженого з прав тварин в столиці. Вдома у Камбурової живуть собака і три кішки.

Олександр Гринчук, завідувач відділенням термічної травми та пластичної і реконструктивної хірургії Хмельницької обласної лікарні.
Для нього хірургія - не лише робота, а стиль життя. У відпустці витримує днів 10-12, далі починає телефонувати у відділення, консультувати…
Після закінчення Івано-Франківського медичного інституту працював у Хмельницькій районній лікарні, а у 1988-му перейшов в опікове відділення обласної лікарні.
Активно займається реконструктивною хірургією, прибираючи як вроджені вади, так і набуті (при обмороженнях, опіках, травмах). Для цього користується найсучаснішими методиками, які пришвидшують загоєння, добре переносяться хворими і дають гарний косметичний ефект.
З 1993 року проводить косметичні операції, для цього підвищує кваліфікацію, переймаючи досвід у київських колег, освоюючи передові методики. Зараз у відділенні використовують нові методи моделювання: ліпофілінг - введення жиру, широко застосовують гіалуронову кислоту при невеликих дефектах на обличчі. Роблять ліпосакцію, блефаропластику, мамопластику.
Переконаний, що в лікарі йдуть тільки гуманні люди.

Іван Данкевич — настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви, директор обласного благодійного фонду “Карітас”. У 2000 році, коли він приїхав у Хмельницький (родом з Тернопільщини), греко-католицька громада налічувала кілька чоловік, а богослужіння відбувалися у підвальному приміщенні...
Зараз на Зарічанській стоїть гарний храм, і відвідують його значно більше людей. Та добрим словом отця Івана можуть згадати не лише парафіяни, а й усі хмельничани незалежно від віросповідання. Адже очолюваний ним благодійний фонд “Карітас”, який працює вже понад 10 років, зробив не одну добру справу.
Це соціальна допомога одиноким людям похилого віку, які опинилися в скрутних життєвих умовах, організація пунктів харчування для безпритульних, робота з багатодітними, неповними і неблагополучними родинами, сім’ями мігрантів. Взимку, під час сильних морозів, працівники фонду здійснюють соціальне патрулювання та роздають гаряче харчування особам, які потрапили в складні життєві обставини.

Народного художника України, монументаліста, графіка, скульптора та педагога Миколу Мазура знають у мистецьких колах далеко за межами нашого міста. Та й усі хмельничани, навіть ті, хто не цікавиться мистецтвом, стикаються з роботами Миколи Івановича, що прикрашають наше місто. Це скульптури “Віра. Надія. Любов”, та “Ангел скорботи”, пам’ятник В’ячеславу Чорноволу, виконані спільно з сином Богданом. А діти із задоволенням лазять на чудернацьких монстрах, космічних кораблях та інших конструкціях з металобрухту у парку ім. М. Чекмана та у сквері біля кінотеатру ім. Т. Шевченка.
Микола Мазур не лише вміє творити прекрасне, а й навчає цього іншим: він викладав у Хмельницькій дитячій художній школі, і досі викладає у Хмельницькому національному університеті, де є доцентом кафедри дизайну.
Уся родина Мазурів - творча. Покійна дружина Миколи Івановича Людмила, теж художниця, заснувала станкове паперовитинання, їхня донька Оксана — художниця і викладачка, а син Богдан — відомий скульптор і художник. У 28 років він став лауреатом Шевченківської премії за пам’ятник Параджанову у Києві.

Завжди елегантна та вишукана, усміхнена і струнка, Ірина Баннова виглядає значно молодшою за свій вік та є прикладом для багатьох жінок. Та головна її заслуга не в цьому. Дизайнер та викладач, вона зробила чимало для розвитку модної індустрії у нашому місті, готуючи молодих модельєрів. Чимало її вихованців створили власні бренди модного одягу чи працюють у відомих українських та закордонних фірмах.
Регалій у Ірини Мусіївни чимало. Вона — професор кафедри дизайну Хмельницького національного університету (а тривалий час і її завідувач), академік Української технологічної академії, член Спілки дизайнерів України та голова її осередку у Хмельницькому. Вона заснувала студентський Будинок моделей при університеті у 1992 році, який зараз є алма-матер для багатьох хмельницьких модельєрів. Він об’єднує групу студентів-авторів (технологів, конструкторів, модельєрів) та школу манекенниць. Учасники Будинку моделей розробляють та власноруч виготовляють колекції одягу, з якими беруть участь у всеукраїнських та міжнародних показах та конкурсах, тим самим роблять перші кроки у бізнес-індустрії.

Борчиня Ірина Мерлені – одна з найтитулованіших наших землячок, тендітна дівчина із залізною хваткою. Саме з неї почалась нова сторінка в історії жіночої боротьби. Мерлені стала першою в історії жіночої вільної боротьби олімпійською чемпіонкою (Афіни, 2004) та бронзовою призеркою Олімпіади в Пекіні (2008). А ще вона триразова чемпіонка світу та дворазова Європи, переможниця безлічі міжнародних турнірів та національних змагань, заслужений майстер спорту з вільної боротьби. Ірина Мерлені – володарка усіх титулів, які тільки можливі у спорті, навіть спортивного Оскара, який їй вручили у музеї Олімпійської слави в Лозанні (Швейцарія). Але незважаючи на те, що Ірина завершила спортивну кар’єру й більшість вільного часу присвячує своїм синам, вона активно бере участь у громадській діяльності.
А кілька днів тому, у Будапешті, під час чемпіонату світу з боротьби до Зали Слави Міжнародної федерації об'єднаних стилів боротьби «FILA» урочисто зарахували десять визначних борців з різних куточків світу. Спортсменів вшанували за вагомий внесок у розвиток цього виду спорту з нагоди десятиріччя створення Зали Слави. Серед найдостойніших – лише двоє представників України: хмельничанка Ірина Мерлені та олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв (Афіни, 2004).

Незважаючи на досить юний вік, хмельничанина Андраніка Алексаняна знають далеко за межами нашої країни. А все завдяки потужному вокалу, глибокому розумінню змісту пісень та особливій харизмі. Хоча йому лише п'ятнадцять, проте для того, щоб перерахувати конкурси та фестивалі, в яких він виборов перші місця, вже не вистачить пальців на руках – усі полиці їхньої двокімнатної «хрущовки» у мікрорайоні Ракове заставлені кубками та дипломами з престижних вокальних конкурсів. Й це не дивно, адже Андраніка Алексаняна називають українським Робертіно Лоретті, а його унікальному голосу заздрять навіть відомі співаки.
Андранік – володар гран-прі міжнародного фестивалю естрадної творчості «Зоряний Крим» (Лівадія, 2008), переможець всеукраїнського дитячого телеконкурсу «Крок до зiрок» (Київ, 2008), «Дитячої Нової хвилі – 2011» та дитячого конкурсу фестивалю «Слов’янський базар» (Вітебськ, 2011). А ще він може пишатись званням наймолодшого «Кумира нації – 2011» та премією Президента України «Зірка України».


 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео