Мрії збуваються на Різдво

 Тому продовжуємо друкувати статті про людей, які раді будь-якій допомозі.
У попередньому номері ми писали про 85-літню Віру Незгоду, інваліда І групи по зору, з вадами слуху та викривленим хребтом. Віра Марківна живе в аварійній хаті, де цегла летить на голову, а через проржавілу бляху вода тече просто по стінах однієї з кімнат. А ще вона мріє про пральну машинку, бо у 85 прати руками дуже важко.
Героями другої публікації стали Людмила та Олексій Єременко. Через те, що чоловік Людмили програв квартиру, у них немає нічого. Від Діда Мороза 11-річний Олексій хотів би отримати тепле взуття 38 розміру.

Павло Окончук, 25 років
Ні домашнього затишку, ні материнського тепла Павло не знав ніколи. Перші його спогади пов'язані з Кам'янець-Подільським інтернатом для слабкозорих дітей.
Після дев'ятого класу пішов у вище професійне училище №6, де готували спеціалістів для транспорту та будівництва. Після його закінчення обіцяли роботу, кімнату в гуртожитку, але нічого з того Павло не отримав. І опинився на вулиці.
Доводилося підробляти на будівництві. Хто платив, хто - посилав хлопця подалі.
Згодом познайомився з такими ж бідолахами як сам, і в пошуках роботи разом поїхали до Хмельницького.
Але і там роботи не було. І житла також. І з 2007 року до сьогоднішнього дня Павло живе на вулиці. Влітку ночує в парку, що, бувало, закінчувалося погано, оскільки у нас, виявляється, є люди, які знайдуть що забрати навіть у безпритульного. Узимку ночує на вокзалі. Платить шість гривень, аби провести ніч на лавочці у кімнаті відпочинку, а не на підлозі, біля безхатченків.
Добре, що в місті є благодійна організація Карітас”, де можна помитися, відпочити, де дадуть чистий одяг і нагодують.
На запитання, що б він хотів отримати на Різдво, Павло попросив допомогти йому оформити інвалідність.
Як нам сказали у “Карітасі”, Павло вже кілька разів робив спроби оформити інвалідність, однак потрібно пройти всі обстеження, серед яких багато - платних, а грошей на них немає.
Скромний Павло промовчав, що днями, коли ночував на вокзалі, у нього, вкрали телефон. Тож, можливо, у когось є зайвий, хлопець буде радий будь-якому.

Богдан (13 років) та Мирослав (12 років) Андрейчуки
Наталя Андрейчук народилася в Росії, в Іркутській області, куди її батько поїхав за комсомольською путівкою. Там невдовзі й помер.
Перший Наталин чоловік, уже маючи трьох дітей, потрапив за грати - за грабежі та вбивство. Тоді Наталя з мамою та трьома дітьми приїхала в Україну, на Хмельниччину, звідки родом її батьки.
Знову вийшла заміж. Але у 2005 році, через місяць після того, як Наталя народила п'яту дитину, чоловіка вбили. І у 32 роки, з п'ятьма дітьми на руках, вона залишилася вдовою.
Почалося виживання, яке триває й досі. “Тоді мені платили по 7 гривень 20 копійок на дитину. Та й то, бували затримки по два-три місяці. І мені не залишилося нічого, як переступити через себе, через свою гордість і з дітьми на руках (меншому, Мирославу, було кілька місяців, Богдану - трохи більше року) піти просити. І сьогодні я низько кланяюсь тим людям, які повірили мені і не дали померти. В одному магазині раз на місяць давали величезний пакет з продуктами. В іншому - раз на тиждень дозволяли брати кістки, причому, стільки, скільки могла донести. Ще в одному давали продукцію, списану з тієї чи іншої причини”.
Сьогодні з Наталією живе її 68-літня мама і четверо дітей (19-річний Михайло подався до Києва у пошуках кращої долі). Старші, Василь, 25 років, Ія, 23 роки, разом з мамою закінчили університет “Україна”, де отримали спеціальність психолога. Але роботи жоден не має, тож родина живе на 700 гривень, які отримує Наталя, як одинока мама-вдова, і бабусину пенсію. Василь на гроші, зекономлені з виплат, отриманих у Центрі зайнятості, купив верстат і робить дерев'яні речі. Ія заробляє тим, що бавить дітей. Сама Наталя торгує на ринку уживаними речами (з 1 грудня жінка перебуває в Києві, на Майдані, де реалізовує себе як психолог на всі 100).
І двоє молодших - 13-річний Богдан та 12-річний Мирослав, які ще не можуть допомагати мамі, але, як і всі діти, з нетерпінням чекають новорічних подарунків. Хлопці - майбутні футболісти, тож були страшенно раді, коли в минулому році Миколай приніс їм у подарунок футбольного м'яча. На зекономлені на сніданках гроші самі купили собі гетри. А от форма, як у справжніх футболістів, ні їм, ні мамі не під силу. Тож обидвоє будуть виглядати Діда Мороза, який має принести їм форми: 44 розміру для Мирослава і 46 - для Богдана.

 ОКПО 14360570
МФО 305299
р/р 29244825509100
КБ Приватбанк
Для поповнення карти 5168757240164964, Щуцька Світлана Іванівна, 2892215861.
У призначенні платежу обов’язково вказуйте, кому саме ви хочете допомогти.