Зів’ялі гвоздики

у нас невелика, то все, наче на долоні. Хто що любить, у кого обнова якась чи торжество… Все про всіх знаємо.

Те, що Орися любить квіти, відомо нашим хлопцям. І тим, що до тридцяти, і тим, кому за. То ж чи не щоднини хтось та й приносить букет троянд. Тим більше, що квіти росли у дворі і треба було лишень прихопити ножика та не потрапити на очі черговому при вході до нашого приміщення. Бо, що не кажіть, а пенсіонерам важко збагнути, навіщо ото квіти рвати.
Хлопці принесуть квіти, Орися зашаріється вся, зрадіє. Втішно й хлопцям – дівчині радість подарували.
Лесько приносив квіти рідше від усіх. Він якийсь не такий як усі. Високий, у коротких, до кісточок, потертих джинсах, у грубих черевиках і обов’язково з хустинкою на шиї. У квітах він вбачав зайву сентиментальність. І не помічав, що саме його квіти стояли у вазі на Орисиному столі, поки не осиплються пелюстки. Уже й свіжі троянди хтось подарував, а ті колючі стовбурці все виглядають з вази.
Коли він заходив до кімнати зі своєю сонячною усмішкою, Орися червоніла, як ота ж троянда. Опускала до долу очі й починала або перебирати папери, або друкувати, пропускаючи при цьому букву за буквою.
У Леська для розмови вистачало однієї-двох фраз. Частіше він запитував про те, як справи, і після її «нормально» розмова вичерпувалася. Хлопець не затримувався, а Орися, навпаки, довго не могла впіймати букви.
Восени, як ще не відбуяли троянди, Лесько виїхав. І відтоді Орися до квітів збайдужіла. Коли хтось принесе, вона комусь обов’язково передарує.
…Час перетирає й каміння. Відійшов згодом смуток, знову почала щебетати, озиватися на мову хлопців.
До зими вже йшлося. Давно відцвіли троянди, не стояла ваза з квітами на Орисиному столі. Та якось дивимося, гвоздики з’явилися. Пухнасті-пухнасті… Орися наша стримано-щаслива. Тиждень-другий, і знову свіжі квіти з’явилися. Тоді з’являвся в кімнаті й хлопець. Не з наших. Частенько бував.
Здавалося б, гвоздикам тим затьмарити троянди. У новорічні дні вони були особливо гарними, а Орися – тривожна, і водночас розгублено-піднесена. Всі бачили: щось значиме діється з дівчиною. І потайки кожен з нас зичив їй знайти своє щастя.
Але тут якось Лесько завітав. З Новим роком привітати. Його таки тягнуло на старе місце. Зайшов до Орисі. «О, в тебе чудові квіти!»
І усміхнувся. А їй здалося, в провалля падає.
На ранок гвоздик вже не було на столі. Та на вікні за шторою вони ще довго стояли, поки дівчина не викинула на смітник…

Павло ХОРОШЕНЮК.