Сила реклами

Діана стояла й мовчки дивилася на Алекса, такого ж, як і раніше - гарного, стрункого, упевненого. Що він робить у їхньому місті? Чи надовго? Безліч питань роїлось у її голові.
А годиною пізніше вона з Алексом сиділа у затишному кафе і потягувала мартіні. Її Сашко чомусь ніколи не пригощав мартіні.
Вони говорили з Алексом про все – про життя, роботу, як це бувало й раніше. „Ніби й не було цих років розлуки”, - подумала Діана. Дівчина дивилася в Алексові темні очі й мимоволі пригадувала минуле.
Діана кохала Алекса з жаром першого кохання. Він її теж кохав. Як і кохав багатьох інших представниць прекрасної статі. Але це вже з’ясувалося потім. Свого життя без коханого Діана не уявляла. Лише раз поглянувши в очі гарного п’ятикурсника на студентській вечірці, дівчина зрозуміла, що пропала. Хлопець теж відповідав їй взаємністю. Але останнім часом знайомі все частіше почали говорити їй неприємні речі про Алекса. Вона вважала, що всі просто заздрять їхньому щастю й не хотіла нічому вірити. Поки одного разу на власні очі не побачила Алекса з іншою…
- Пробач, маленька, так вийшло, –навіть не виправдовувався він.
А потім Діана дізналася, що коханий поїхав в інше місто, де йому запропонували хорошу роботу. Запропонував батько Алексової чергової дівчини…
І ось він знову тут приїхав.
- Скільки я тут не був? Чотири, п’ять років? – Алекс затягнувся черговою сигаретою. – А знаєш, мене ніколи не полишали думки про тебе, маленька.
Ця його стара звичка називати її маленькою відгукнулася в Діаниному серці болісним спомином про її розтоптане кохання.
- Мені вже час іти, – промовила вона.
- Невже ти не приділиш мені ще годинку? Можливо, я тут лише на тиждень. Маленька, я скучив за тобою… – Алекс взяв її за руку й доторкнувся губами до її пальців.
З цього дня Діана щоденно відпрошувалася з роботи раніше й спішила на зустріч з Алексом. Сашко, її хлопець, звісно, думав, що вона на роботі, або зустрілась з подругами. Зрадою Діана ці зустрічі не вважала, їй просто було цікаво й приємно спілкуватись з Алексом. Але думки про зраду, то, напевне, майже як сама зрада?
Сьогодні Алекс повідомив Діані, що це їхня передостання зустріч. Йому час повертатися додому. Того вечора вони затримались у кафе, Діана випила вже не один келих мартіні. Сашкові щось сказала про корпоративну вечірку.
- Будеш мене на руках відносити додому, – пожартувала Діана, коли Алекс замовив ще одне мартіні.
- А як віднесу, вийдеш за мене заміж? – його очі загорілися.
- Та ну тебе з твоїми жартами! – дівчина усміхнулася. – Через усе місто нестимеш мене на руках? Не повірю.
- Пропоную парі. Понесу тебе через усе місто, а завтра йдемо подавати заяву.
І тут Діана зрозуміла, що він уже не жартує. Одружитися з Алексом? Колись це було її мрією! Але дорого вона заплатила за цю мрію, скільки страждань і болю завдав їй цей хлопець. Лише Сашкові вдалось вилікувати змучене серце. Звісно, вона кохала його зовсім не так, як Алекса. Любов до Сашка приносила їй спокій, ніжність, упевненість у завтрашньому дні, і в тому, що Сашко її не зрадить. Бо Алекса вона кохала з пристрастю, жаром, необачно.
- У мене весілля з іншим наступного місяця, - промовила Діана.
- То й що? Поясниш йому, що кохаєш мене!
„Звідки така самовпевненість?” - запитала себе Діана. Й задумалась. Бути з Алексом? Знову довіритись йому? А Сашко?
- Пішли, маленька, буду нести тебе на руках через усе місто. Нехай усі бачать!
Діана зачекала, поки серце трішки перестане гупати у шаленому ритмі. А потім впевнено промовила:
- Не треба ніяких парі, Алексе. В мене буде весілля, але не з тобою.
Алекс обіцяв зателефонувати наступного дня, попрощатись перед від’їздом. Але телефонного дзвінка Діана так і не діждалась.
Через деякий час Діана дізналася, що того дня Алекс зустрічався з дівчиною, з якою зраджував Діану кілька років тому.
„Я прийняла правильне рішення”, – впевнилась Діана, приміряючи весільну сукню, бо двічі в одну річку не ввійдеш.

Марина СІДАШ.