На захисті прав дітей

 І не тільки тому, що це вимагає участі при вчиненні нотаріальних дій інших осіб (батьків, опікунів чи піклувальників), але й тому, що це певна моральна відповідальність за долю дитини.
Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України, залежно від віку діти поділяються на малолітніх, які не досягли 14 років, та неповнолітніх - від 14 до 18 років.
Законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки. Як малолітні, так і неповнолітні діти можуть мати на праві приватної власності майно.
Малолітні особи мають лише часткову дієздатність та вправі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються предмета, що має невисоку вартість та відповідає фізичному, духовному чи соціальному її розвитку.
Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціально на те повноваження. Однак батькам слід пам'ятати, що вони зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини, в першу чергу турбуватися про її інтереси.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
- видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Діти у віці від 14 до 18 років мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Інші правочини дитина у віці 14-18 років вправі вчиняти лише за згодою батьків.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
Вчинення правочину неповнолітньою особою за згодою одного з батьків можливе тільки, якщо:
- другий з батьків помер;
- відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження;
- другий з батьків був визнаний безвісно відсутнім;
- другий з батьків був оголошений померлим.

Таким чином, для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.
Органами опіки і піклування, згідно законодавства, є районні державні адміністрації, виконавчі комітети міських, сільських (селищних) рад.
Дозвіл надається органом опіки та піклування у вигляді рішення (розпорядження) після відповідної перевірки, що проводиться протягом одного місяця з дня, коли стало відомо або мало бути відомо про потребу прийняття такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо), і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Необхідно розмежовувати поняття "органу опіки та піклування" і "опікунської ради", оскільки вони не є тотожними, а інколи трапляються ситуації, коли згода на відчуження нерухомого майна надана саме опікунськими радами.
Опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості, створюються при органах опіки та піклування для допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції.
Законодавством також передбачено випадки, коли орган опіки та піклування може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна:
1) батьки або один з них позбавлені судом батьківських прав;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором прийнято рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину, щодо якого звернулися батьки дитини;
7) правочин призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Слід пам'ятати, що якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, або якщо місце його проживання невідоме, правочини можуть бути вчинені без його згоди. Однак усе це факти має бути встановлено судом, для підтвердження відсутності згоди другого з батьків нотаріусу має бути надано рішення суду, яке набрало чинності.

Оксана СЛОБОДЯНИК, заступник начальника відділу нотаріату Управління з питань нотаріату та банкрутства Головного управління юстиції у Хмельницькій області