ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухате радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

Володимир Лукіянчук: «Люди мають розуміти, що їх завжди підтримають»

Суспільство 4271

Самоорганізація українців з самого початку Майдану дивувала навіть тих, кого, здавалося б, нічим не здивуєш.

 За першим покликом у соцмережах люди з різних куточків Києва стікалися на Майдан у ніч штурму, за першим покликом люди несли на Майдан гроші, продукти та ліки, за першим покликом… Власне, за часів протистоянь у столиці та в областях багато чого робилося швидко та самоорганізовано. Майдан, у певній стадії, закінчився. Але люди – ті, які загинули, ті, яких було поранено та скалічено, – залишилися. І щоденна допомога таким людям та їх родинам – не менш важлива.
Мій співрозмовник – Володимир Федорович Лукіянчук, людина, яка протягом тривалого часу від Хмельницької ради Майдану займається питаннями організаційної та фінансової допомоги сім’ям загиблих та постраждалих під час подій у січні-лютому.

ДОСЬЄ
Народився 29 березня 1949 року в с. Чернилівка Підволочиського району Тернопільської області. В 1962 році разом із батьками переїхав на їхню батьківщину – в село Колибань Хмельницького району. Після закінчення Чемеровецького медичного училища працював фельдшером Ружичанської дільничної лікарні Хмельницького району. Вищу освіту здобув у Київському медичному інституті імені академіка О. Богомольця. Після закінчення інституту був направлений у Хмельницьку обласну санітарно-епідеміологічну станцію, де працював на посадах лікаря-епідеміолога, завідувача відділом, заступником головного державного санітарного лікаря області.
Від 8 червня по 29 липня 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) на посаді командира санепідвзводу медико-санітарного батальйону.
До 20-ї річниці аварії на ЧАЕС, у 2005 році був обраний головою Хмельницької міської організації Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України».
Нагороджений орденами, медалями та почесними відзнаками. Переможець регіонального рейтингу популярності «Людина року-2010».
Автор двох книг, присвячених Чорнобилю.
Одружений, має двох дочок. Дружина – Валентина Миколаївна, завідуюча єдиною в області вірусологічною лабораторією обласної санепідстанції.
Старша донька – Олена – працювала лікарем в обласній лікарні, потім вийшла заміж за хмельничанина-прикордонника, зараз вони живуть у Харкові. Молодша донька – Наталя – працює дільничним терапевтом в міській поліклініці №1. Від молодшої дочки має двох онучок – Оленку (6 років) та Вікторію (3 роки).

Володимир Лукіянчук - автор двох книг, присвячених Чорнобилю.

«Все лікування в Україні проводилося за рахунок бюджету»

– Володимире Федоровичу, чому саме ви займаєтеся такою непростою справою і яким чином ви знаходите інформацію про потерпілих?
– Справа в тому, що серед усіх членів ради Майдану я був єдиним лікарем, тому саме мені доручили займатися розшуком поранених, організацією надання їм допомоги як в масштабах області, так і в масштабах України і за кордоном. Щоразу, коли на Майдані проходить Віче, а також на раді Майдану я прошу, щоб хмельничани, які мають інформацію про поранених, побитих, повідомляли про це мені, аби я мав можливість зв’язатися з цими людьми, дізнатися про їх стан здоров’я та якої допомоги вони потребують. Але в основному інформацію я отримую з Інтернету. Я тісно спілкуюся з координаторами «Євромайдан SOS» (спільнота у мережі Facebook – авт.), вони надають мені необхідну інформацію.

З дружиною, Валентиною Миколаївною.


– Коли звертаються по допомогу, як Ви перевіряєте інформацію, чи це дійсно людина з Майдану, чи вона дійсно потребує допомоги? Чи не було спроб якихось спекуляцій на цій темі?
– Перш за все, я спілкуюся з постраждалими, коли вони перебувають на стаціонарному лікуванні. Коли вони виписуються, то для того, щоб отримати допомогу, вони мають надати відповідні документи, в яких зазначено коли, за яких обставин і яке саме поранення отримали. Хоча, я розмовляв з лікарем з обласної лікарні, він сказав, що було вже два випадки, коли люди зверталися по допомогу і казали, що захворіли під час Майдану. Але коли починають розбиратися, то з’ясовується, що ніякого відношення до Майдану вони не мають.
– Свого часу у засобах масової інформації писали про те, що закордонні клініки, які взяли на нібито безкоштовне лікування постраждалих на Майдані, згодом вимагали грошей…
– Справа в тому, що надання медичної допомоги у закордонних клініках, як правило, є платним, оскільки все це приватні заклади. Але є певні фонди, організації, які збирали гроші на лікування постраждалим, крім того, виділялися кошти з державного бюджету. Не можу сказати, яким чином відбувалося лікування у Польщі та Чехії – за гроші чи безкоштовно, а ось що стосується Ізраїлю, то там лікування лише платне. Але оплачували його не постраждалі, це все було за рахунок добровільних внесків.
До речі, з тими, хто потребував закордонного лікування, дуже допомогла діаспора Польщі та Чехії. Дізнавшись, в яких лікарнях перебувають поранені подоляни (а це були різні лікувальні заклади – в Кракові, Варшаві, у військових шпиталях), я передав цю інформацію представникам діаспори, і не лише українці, а й чехи, поляки взяли так зване «шефство» над цими людьми. І головне навіть не те, що ці волонтери приносили пораненим якісь продукти, тут важливий ще й психологічний аспект – люди мають розуміти, що про них не забули, що їх завжди підтримають.
Що ж стосується лікування, яке проводилося на території України, зокрема, у нашій обласній лікарні, то практично все лікування поранених проводилося безкоштовно, за рахунок бюджетних коштів.

Протягом двох місяців брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.


– Яких поранених більше: важких, які потребують численних операцій, в тому числі, за кордоном, чи тих, хто постраждав не так сильно і може лікуватися в Україні?
– Більшість людей – це ті, які отримали важкі вогнепальні та осколочні поранення. Здебільшого, після подій на Грушевського та Інститутській. Це, як правило, поранення кінцівок, голови, очей, грудної клітини. Я сьогодні розмовляв з хлопцем з Хмельницького району, якого було поранено біля СБУ і який лікувався в Німеччині. Я його ледве розшукав. Його було поранено в око, але я про це не знав, оскільки швидка допомога всіх поранених відвезла в міську лікарню, а там немає очного травмпункту, є лише в обласній лікарні. Тому його одразу відправили в Одесу, в інститут Філатова. Його там прооперували, потім він повернувся додому, і через певний час йому запропонували подальше лікування в Німеччині. Зараз стан його здоров’я значно кращий.

 

«Є люди, які відмовляються від допомоги»

– Крім грошей на лікування, люди, напевно, потребують і просто фінансової допомоги?
– Так, багато хто хоче мати адресну допомогу, але фонди, наприклад, такої допомоги не надають. Тоді на допомогу приходять прості люди. У мене є інформація про всіх постраждалих (адреси, телефони, номери карткових рахунків), які я, з їхнього дозволу, оприлюднюю. Бо бажаючих допомогти достатньо. Свого часу на Майдані була скринька для збору грошей. Перший раз ми зібрали близько 30 тисяч гривень, і 14 постраждалим, які були у вкрай важкому стані, ми перерахували від громадськості по 2036 гривень. Другий раз збирали вже іншим людям. Сума була трохи менша, 15 чоловік отримали по 115 гривень.
Крім того, кошти збирають на підприємствах. Зокрема, працівники «Хмельницькобленерго» зібрали понад 600 тисяч гривень, і на власний розсуд надали адресну допомогу (від 5 до 20 тисяч) сім’ям загиблих та постраждалих. Оскільки я добре знаю, хто якої допомоги потребує, я раджу, кому і яку допомогу краще надати. Бо одна справа, коли людина вже пролікувалася і знаходиться вдома, а інша – коли людина все ще прикута до ліжка, вже пройшла дві-три операції і потребує подальшого оперативного лікування. Тут зовсім інші суми потрібні.
У нас була ситуація, коли одному з поранених терміново потрібні були кошти на лікування. Його мама взяла кредит у банку. Батько у нього – онкохворий. Зрозуміло, що така сім’я потребує допомоги в першу чергу.
Якось я був у справах у міській лікарні, розмовляв з заступником головного лікаря з хірургічних питань Михайлом Соболєм, аж раптом підійшли до мене двоє дівчат і кажуть: «Ми хочемо допомогти грошима хлопцеві, який був поранений біля СБУ. Як це можна зробити?» Я їм порадив підійти у відділення, викликати його маму і віддати гроші їй. Тобто і таким чином люди допомагають.

З онучками Оленкою та Вікторією.


– А були випадки, коли люди відмовлялися від допомоги? Мовляв, «ми самі впораємося».
– Є багато людей, які вже отримали допомогу і тепер кажуть мені: «Володимире Федоровичу, може, комусь іншому давайте гроші? Ми далі самі». Телефонував один чоловік, я йому кажу: «Ви маєте отримати допомогу, надайте мені документи». А він каже: «А можна ці гроші відправити на підтримку армії?» Але я не можу подібні питання вирішувати, тому що, згідно з рішенням обласної ради, якщо людина має отримати певну суму, то ми не можемо ці гроші витрачати якось інакше.
– Але він може забрати ці кошти і перерахувати, куди вважає за потрібне.
– А це вже його справа. Він може потім з цими грошима робити все, що захоче. Може залишити частину коштів собі, якщо йому потрібно, частину може відправити на допомогу армії. Але самі ми подібних рішень не приймаємо.
– Які документи потрібні для того, аби отримати допомогу, і про які суми йдеться?
– Нещодавно, як член ради Майдану, я брав участь у розробці «Порядку виплати грошової допомоги постраждалим учасникам та членам сімей загиблих учасників масових акцій громадського протесту», який найближчим часом буде затверджений Рішенням обласної ради. Згідно з цим рішенням, усім членам сімей загиблих буде виплачена грошова допомога у розмірі 100 тисяч гривень, а пораненим – по 20 тисяч гривень. Для одержання допомоги постраждала особа, або уповноважений представник сім’ї загиблого (померлого) учасника масових акцій громадського протесту повинен звернутися до Хмельницької обласної ради (відділ з питань документального забезпечення, протокольної роботи та звернень громадян виконавчого апарату обласної ради) з відповідною заявою. До заяви необхідно буде подати документи, які підтверджують родинні стосунки для померлих та довідки з медичних закладів про отримання тілесних ушкоджень, отриманих під час участі у масових акціях громадського протесту, або висновок спеціаліста (експерта) у галузі судово-медичної експертизи про наявність тілесних ушкоджень, або довідку з органу внутрішніх справ про побої або мордування, отримані під час участі у масових акціях громадського протесту.

До армії вчився у Чемеровецькому медучилищі, після армії - вступив до Київського медичного інституту ім. О. Богомольця.

«Щоб стати членом ради Майдану, потрібно бути фахівцем»

– Ваша робота, як члена ради Майдану зрозуміла – ви допомагаєте потерпілим. А що роблять інші члени ради? Бо останнім часом надто багато нарікань на те, що на її засіданнях постійно відбуваються сварки, скандали, тобто більше крику, ніж толку.
– Рада Майдану почала працювати минулого року, коли ще було небезпечно зізнатися в тому, що ти є членом ради, бо за це могли посадити. Протягом двох місяців ми щоденно збиралися у міськвиконкомі, потім, після засідань, йшли на Майдан і розповідали людям, що ми робимо і що ще необхідно зробити. На той момент основним завданням була відправка людей на Майдан у Київ. Тоді ще не було поранених, і робота наша була суто організаційна. Потім ми перебралися в обласну раду, і вже туди почали приходити багато людей, які хотіли щось зробити. Але крім тих, хто дійсно хотів чимось допомогти, було й багато таких, які намагалися зірвати засідання ради. І одного разу в неділю, коли мало відбутися Віче, в обласну раду на засідання прийшло настільки багато людей, що навіть стати ніде було. Здійнявся крик, галас. І ця рада Майдану зрештою не відбулася. Ми вийшли з залу, бо працювати було неможливо. І вже на вулиці я став свідком однієї розмови. Поруч зі мною стояло двоє чоловіків, і один з них сказав іншому: «Я вже сьогодні одне завдання виконав». Той питає: «Яке?» – «Нам сказали зірвати засідання ради Майдану. І ми його зірвали. А тепер нам ще потрібно зірвати Віче». Тобто люди прийшли з чітко поставленим завданням.
Крім того, приходить багато людей, які нічого не хочуть, нічого не пропонують, а просто кричать. Або хочуть стати членами ради Майдану, ніби це дає якийсь привілей.
– А це реально?
– Коли створювалася рада Майдану, було три опозиційні партії і декілька громадських організацій. І рада створювалася з членів громадських організацій, за рекомендаціями цих організацій. Потім було прийняте рішення приймати і звичайних людей, але за умови, що у них є рекомендації трьох членів ради Майдану. Бо не можна просто прийти і кричати на раді, там потрібні фахівці. Сьогодні, щоб вести розмову про будь-який розділ роботи, потрібно щось у цьому розуміти. В першу чергу, це мають бути юристи, правозахисники, економісти, фінансисти. Без відповідних знань ти нічого не зробиш. Але останнім часом на засіданнях, слава Богу, вже стало тихіше, спокійніше. Зараз члени ради працюють по комітетах, і вже можна робити якісь конкретні справи.
– Щодо намету, який все ще стоїть на Майдані. Яка необхідність у ньому зараз, і як довго, на вашу думку, він там ще стоятиме?
– Я би сказав, що він стоїть як символ, так само, як у Києві продовжує стояти Євромайдан. Він стоїть для того, щоб люди, і влада, в першу чергу, звертали на нього увагу і розуміли, що є Майдан, який здатний контролювати їхні дії.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую