ye-logo.v1.2
1 Грудня, 2020

Нічні пристрасті на алеї закоханих, або як ми заяву в РАЦС подавали

Суспільство 2963
www.yanevesta.com

Так сталося, що я вирішила вийти заміж, а для цього, як відомо, необхідно подати заяву у відділ державної реєстрації актів цивільного стану (далі РАЦС).

 Здавалося, що може бути простішим — прийти з нареченим у цей державний орган та подати документи. Але є декілька “але”.
Моя подруга, яка виходила заміж минулого вересня, розповідала, як вона разом із коханим чергувала усю ніч під РАЦС, щоб записатися на урочисту церемонію на 7 вересня.
“Як усю ніч? Навіщо?” - дивувалася я.
“Є багато пар, які бажають одружитися у якийсь конкретний день, особливо якщо це субота, а надворі серпень-вересень — найгарячіша пора для весіль. Ресторан, фото- і відеозйомка вже замовлені наперед, тому треба обов'язково розписатися у цей день. До того ж, хочеться розписуватися у нормальний час — о 10-11 годині, а не в 9-ій чи в 15-ій. В першому випадку доведеться вставати серед ночі, щоб зробити зачіску та макіяж, в другому — не встигнеш на фотосесію”, - розповідає подруга.
Вона з нареченим зайняли чергу за день до того, коли можна було подавати заяву на 7 вересня, десь о 15 годині, і вже були у списку п'яті. Пари все прибували і прибували. Вночі хтось сидів на лавочці, хтось ночував у машині, хтось не витримав і пішов додому — а зранку його уже викреслили із списку... Ось такі нічні пристрасті.
Спочатку мене зігрівала думка, що червень (ми запланували одружитися саме в цьому місяці) — це не вересень, тому такого аншлагу не буде. І можна спокійнісінько йти зранку у призначений день. Однак, опитавши усіх знайомих, які одружувалися у найближчі роки, з подивом дізналася, що більшість із них теж звечора займали чергу. З огляду на загальну практику, вирішили теж підстрахуватися.
Ми прийшли під РАЦС близько 18 години. Люди, в тому числі і закохані парочки, проходили повз, іноді сиділи на лавочках на алеї, але надовго ніхто не зупинявся. Черговий у РАЦС розповів, що пари, буває, складають якісь списки, приходять наперед, але відділ не має до цього жодного стосунку.
“Керівництво негативно ставиться до усіх цих списків”, - сказав він.
Кілька годин ми просиділи на алеї закоханих, то на одній гарній лавочці, то на іншій, розглядаючи їх декор і фотографуючись. Пильно вдивлялися в обличчя тих, хто підходив до РАЦСу. Один чоловік теж заговорив із черговим, і ми нагострили вуха. Тільки вирішили підійти і спитати, чи він не наш колега, як чоловік відійшов. Ми заспокоїлися, але не надовго: під'їхала машина, з якої довго ніхто не виходив. Ми знову почали хвилюватися, думали, може заглянути в салон і спитати, хто такі і чого під РАЦСом сидять у машині. Ситуація ставала комічною. Ми вже були готові чіплятися до закоханих парочок з питаннями: “Ви не плануєте одружитися?”
Врешті-решт, змерзнувши і зголоднівши, вирішили зганяти додому на кілька годин, щоб потім ще раз навідатися і проконтролювати ситуацію. Але вдома було так тепло, що ми вирішили нікуди не йти. До того ж наш знайомий, який ввечері гуляв у центрі о 22 годині, розповів по телефону, що біля РАЦСу практично безлюдно. Мабуть, всі прийдуть рано-вранці, подумали ми, завели будильник на 5 годину і заснули з чистою совістю.
О 6.00 ми були на алеї закоханих і одразу побачили наших колег. Сумнівів, що ці люди прийшли саме подавати заяву у РАЦС, а не на ранкове побачення, не було. Загорнута у ковдру дівчина лежала на одній із гарно декорованих лавочок, поряд у легкій куртці сидів хлопець. На сусідніх лавочках теж були парочки. Та й кілька машин стояло біля входу на територію РАЦС.
Розпитавши перших, ми дізналися, що вони прийшли сюди незадовго після того, як ми покинули “поле бою”.
“Написали список і всю ніч його стерегли. Щоб все життя жити нормально, потрібно один раз відчути себе бомжем”, - сказала дівчина у ковдрі фразу, яка мені добре запам'яталася.
Виявилося, що ця пара добре підготувалася — одразу прийшла з ковдрою, інші ж їздили вночі додому, щоб утеплитися.
Ми чимдуж побігли до омріяного списку, який висів на дереві біля входу на подвір'я РАЦСу, добротно примотаний скотчем (про скотч теж хтось подбав!). Боячись побачити там кілька десятків імен, ми наблизилися до папірця і... зраділи. У списку було всього чотири позиції: “1. Катя і Ваня такі-то, 2. Олег і Оля такі-то і так далі”.
До того ж, половина пар подавала заяву не на суботу, як ми, а на неділю. Таким чином, провівши ніч у теплі і комфорті, гарно виспавшись, ми майже нічого не втратили. Хіба що не змогли “відчути себе бомжами”. Ось так люди самі створюють ажіотаж...
Після нас підходили пари з ще стійкішими нервами, деякі навіть після 8 години ранку, коли вже розпочався прийом заяв. У черзі несподівано почалися переміщення. Виявилося, що деякі хмельничани не заплатили завчасно у банк кошти за держмито та інші позиції (близько 200 гривень для здійснення урочистої церемонії у суботу і близько 300 гривень — у неділю). А заяву приймають, коли є квитанція про здійснення платежу. Тому поки одні наречені бігали центром міста у пошуках банків, відкритих у цю ранню пору, завбачливіші пари, і ми в тому числі, проходили без черги.
Таким чином, о 9.00 ми вже тримали у руках запрошення із вказаною датою та часом проведення урочистої церемонії державної реєстрації нашого шлюбу.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую