Гаряча тема:
- Війна
Любов, пронесена через усе життя
![Фото: galereika.org galereika.org](https://ye.ua/images/news/_Lyibov_pronesena_cherez_use_zhittya_1_2014_06_23_12_30_07.jpg)
На автобусній станції було людно.
Через кожні п’ять-десять хвилин автобуси від’їжджали за своїм маршрутом, а на їх місце ставали інші, ті, що поверталися з рейсу. Здавалося, що людській метушні, гулу моторів, не буде кінця. Я їхала на відпочинок до пансіонату в один із районних центрів області. Дехто з моїх знайомих, кому вдалося там побувати, говорили дуже багато хорошого і про місто на березі річки, його історію, пам’ятки старовини, чудову природу, привітних і доброзичливих людей. Отож я і погодилась зі своїми дітьми (саме вони запропонували туди поїхати). Подумки вирішила: «Відпочину на схилі літ, а може, ще й зустрінуся зі своєю найдорожчою подругою Галиною, якої не бачила цілу вічність, а точніше – жодного разу після закінчення вузу». Дружба наша була міцною, вірною, щирою і сердечною. Ми завжди підтримували одна одну, раділи успіхам, боляче переживали невдачі.
Пам’ятаю, якою щасливою була Галя, коли прийшло до неї перше кохання. Але в розмові зі мною вона часто говорила, що все це щастя тимчасове, вважала, що Микола гідний кращої дівчини. В собі вона завжди знаходила якісь недоліки, хоч, на мій погляд, була однією з найпривабливіших дівчат на нашому курсі: весела, щира, артистична, золотоволоса, добре володіла художнім словом, завжди виручала групу, коли треба було десь виступити, брала активну участь у художній самодіяльності. ЇЇ поважали і студенти, і викладачі.
Ну, а Микола? Саме про таких, як він, кажуть, що його «з першого десятка не викинеш». Справжній легінь: високий, стрункий, гарно вдягнений, вродливий, завжди добре навчався.
Їхнє кохання народилося весною. Саме в той час ми готували виставу за повістю Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». Микола грав Карпа, Галина – Мотрю. Мабуть, весна допомогла їм розкрити характер стосунків, їхній внутрішній світ. Наш виступ нікого не залишив байдужим, тим більше, наших героїв – Миколу і Галину. Їх захопили невідомі ще досі почуття, те прекрасне, від чого співає душа.
Кажуть, що ніколи не треба думати про те, чого не хочеш, щоб з тобою сталося. Так воно і вийшло. Вони розлучилися. І відбулося це гідно, по-людськи. За сімейними обставинами Микола перевівся навчатися в інше місто, ближче до батьків. Спочатку листувалися. Навчання наближалось до кінця. Микола мав його продовжити в аспірантурі, а Галина, отримавши направлення на роботу, мала забрати з собою і свою матір, бо вона в неї була одна. І Галя відпустила Миколу. Більше вони ніколи не бачились.
Мені дуже хотілося дізнатися, як склалося подальше життя моєї подруги. Я знала, що вона живе в цьому місті, куди я зараз їхала. Нарешті подали і мій автобус. Всю дорогу я милувалася чудовим лісистим пейзажем, безмежними полями, білокорими плакучими березами, розлогими кленами обабіч дороги. Через кілька годин я була на місці свого призначення. Мені все сподобалося: і котедж, в якому мене поселили, і сусідка по кімнаті, і подвір’я з безліччю квітів на клумбах, і тінистий парк навпроти, а внизу – річка. За нею – розлогий піщаний берег, а за ним темна смуга лісу. «Оце рай, – подумала я. – Дай, Боже, мені тут добре відпочити, а головне – зустрітися з Галиною».
Другого дня після сніданку я спитала у завідуючої пансіонатом, чи не знає та такої жінки, назвавши дівоче прізвище Галини. Розповіла, хто вона за професією і де могла б працювати. Скоро виявилося, що Галина Микитівна, моя подруга, відома людина у місті, тільки ось прізвище у неї інше, і дала мені її адресу.
Невдовзі я вже була на вулиці, де мешкає моя подруга. Мене зустріла привітна на вигляд літня жінка з добрим поглядом. Ми якусь мить пильно дивилися одна на одну, а потім міцно обійнялися і заплакали. Це були сльози радості і печалі. Важко передати словами той стан душі, який був у кожної з нас. А потім – спогади, спогади, спогади…
Я дізналася про весь життєвий шлях Галини, який не можна було пройти «ноги не вколовши». Але незважаючи на всі негаразди, Галя пройшла його з гідністю. Її трудовий стаж складає більше 50-ти років. Довгий вік прожила з чоловіком у мирі і злагоді, виростивши сина і доньку порядними людьми. Тепер у них уже свої сім’ї.
Слухаючи Галину, я весь час хотіла запитати: «А як же Микола, чи знаєш ти про нього щось, чи згадуєш, чи пам’ятаєш?» і Галя відповіла: «Так, я пам’ятаю про нього. Не вмирає любов. Ця пам’ять сповнювала мою душу і серце добрими почуттями, давала сили любити свою сім’ю, роботу, людей, які мене оточували, і взагалі, позитивно ставитися до всього сущого, що є на нашій благословенній землі».
А потім дістала записник. Палітурка на ньому була темна і папір пожовк від часу. На першій сторінці з правого боку були написані слова «Любові всевишній присвячується». Далі пішов текст. Це була поезія, яка вмістила в себе 30 строф. У них йшлося про стосунки між коханими від зародження любові до розставання. Я слухала із завмиранням серця, переносячись в час нашої далекої юності. Коли Галя закінчила читати, ми деякий час сиділи мовчки: нам не хотілося порушити ауру, яка нас оточувала.
Валентина ПРАВДИВА.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: