ye-logo.v1.2

Сепаратист

Суспільство 1971

Кожній людині, коли вона ще малесенька і не має жодного зубчика, – дають ім’я. Тоді хрестять.

 Батьки на свій розсуд вирішують, як нарікти крикливого малюка. Потім місцевий отець затвердить той вибір молитвою, кадилом, свяченою водою і мируванням. Все буде зроблено у відповідному грошовому еквіваленті. Нині треба платити за все. Ринок. З давніх-давен сільські люди мають ще й другі імена, вуличні прізвиська. Незугарні. Неоковирні. Навіть образливі. Не з нормативної лексики. Пристане таке прізвисько до чоловіка, мов багно до чобота і все життя буде супроводжувати. Куди ти, туди і вона. Хіба би змінив місце проживання. Виїхав кудись далеко, де тебе ніхто не знає. Не відає, якого ти племені-роду. Але це не вихід. Отож селяни, від малого до старого, терпляче, як кару, несуть з собою невидиму ношу. Потрохи звикають, навіть відгукуються, коли звертаються до них вигаданими іменами, забувають справжнє ім’я.
Не так давно, в одній місцині, поміж працьовитого електорату почало гуляти незнайоме слово: сепаратист. Як виявили доскіпливі язикаті кумасі, воно має надто підступний і войовничий підтекст. Так називаються індивідууми, в голові котрих виношуються, плекаються плани розколу і захоплення. Внесення розбрату.
Нині дядьки і тітки, малеча і підлітки в очі і в спину навздогін, кажуть отак про Ониська. Своїми войовничими діями він заслужено отримав досі нечуване, не притаманне простим і щирим хліборобам прізвисько. Такого в тих краях ще не було. Все починалося з легенького флірту Онисько, дебелий чолов’яга з екстер’єром племінного бика, біля криниці зустрів сусідку. Щебетлива і спокуслива Марія, розповідала жінкам щось смішне. Ті щирили зуби, забувши про справи, що кипіли-викіпали на газових плитках, про дітей. Тоді Онисько залюбки викрутив для молодиці два відра води. Трохи підніс, але так, аби не запримітив Маріїн чоловік. Могло бути непереливки. Коли Марія залишилася вдома сама, то, на щось надіючись, тутешній Казанова гайнув городами подалі від цікавих очей до тої, що так гіпнотизуюче сміялася. Йому здалося, що веселушка саме йому посилала імпульси.
– Чого тобі? Щось позичити? Кажи швидко, бо я йду сапати картоплю – сказала заклопотана сусідка. – Час надто дорогий.
– Та я …, – почав у важких потугах народжувати слова Онисько. Потім підступив ближче і заполонив жінку міцними обіймами. Хотів поцілувати, але та крутнула головою, мов від набридливої мухи. Потім отримав міцного ляпаса і, не подякувавши, накивав п’ятами. Фіаско, не применшило бажання звабити сусідку. Кілька чергових спроб були марними. Його подарунки летіли вслід за ним. Якщо це були солодощі, то кури, кішка і собака, подумки дякуючи настирливому донжуанові, поїдали їх до крихти. Коли дарував парфуми, то іноземні й вітчизняні пляшечки жбурлялися в бур’яни. Даремно тратив гроші. Ліпше би купив собі сорочку чи капці.
Ониськовим планам не судилося реалізуватися. Особливо він втратив надію на перелюбство, коли Маріїн чоловік зненацька повернувся додому. На ту хвилину настирливий залицяльник силою утримував непокірливу молодицю в кутку стайні. Давав волю пристрасті і рукам. Сильний і несподіваний удар в шию остудив і налякав нахабу. На додачу Марія вгамселила ще й вилами. Аж вигнувся. Крекнув. Протверезів. Опустився з небес на землю. Втікав щодуху, навіть не оглядався. Голосистий песик хапав за штани і рвав їх. Отака історія трапилася з Ониськом, з тих пір він і став Сепаратистом.

Михайло СОЛОВЧУК.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую