Гаряча тема:
- Війна
Тетяна Юзепчук: “Я рада, що можу хоч на дрібочку допомогти нашим бійцям”
З Тетяною ми розмовляли більше двох годин.
Вона - сидячи на своєму, вже звичному для багатьох хмельничан місці - на Майдані, за столиком зі скриньками для збору коштів на допомогу бійцям - учасникам АТО, я - примостилася поруч. Ще зовсім дитина (нещодавно їй виповнилося 22 роки), вона знаходила слово для кожного: і тому, хто кидав у скриньку гроші, бажаючи нашим героям чим швидше повернутися додому живими і здоровими, і тому, хто цікавився, “навіщо допомагати запроданцям, які стріляють у своїх же людей на Сході?”.
... Вже коли прощалися, Тетяна підвелася, і я побачила, що ця симпатична, весела, 22-річна дівчина має проблеми зі здоров'ям. Однак вона не сховалася за своєю хворобою, як інші - за байдужістю, а робить усе, що в її силах. І навіть більше...
Коли почалися події на Майдані, Тетяна ходила туди щодня. І коли в листопаді, вперше за весь час, 15 чоловік залишилися там ночувати, Тетяна була серед них. Біля пам'ятника палили вогонь у смітнику і так грілися. Вранці - на роботу, а на вечір знову ставала поряд з побратимами. Смертей ще не було, натомість була романтика - співали під гітару, спілкувалися. Коли ж почалися перші вбивства на Майдані, зрозуміла, що буде там до кінця, як би що не склалося. Допомагала пакувати речі, ліки.
Коли громадську організацію, в якій була Тетяна - “Хмельниччина. Самооборона і контроль” 12 березня 2014 року узаконили (до речі, першою в Україні), дівчина вже була без роботи - відділ у торговому центрі , в якому вона працювала, закрився. А оскільки потрібно було комусь вести справи організації, Тетяна, за освітою секретар-діловод, взялася за роботу безкоштовно.
А коли хлопці з “Самооборони” повезли на Схід допомогу для підрозділу “ Богдан” (тоді, за словами Тетяни, зібрали більше 100 тисяч гривень), вирішила, що теж буде займатися збором коштів для військових (окрім збору коштів Тетяна опікується ще й 19-річним хмельничанином Павлом Онуфрієвим, який зараз лікується у Польщі, де йому намагаються зберегти ногу, яку наші лікарі збиралися ампутувати).
Взяла листівки і стала роздавати їх на вулицях. Хто брав, хто відмахувався, але згодом люди почали цікавитися, куди можна кидати гроші. Тож, не довго думаючи, поставила на площі столик і скриньку. І вже згодом уже всі в Хмельницькому знали, що на Майдані сидить дівчинка, яка збирає гроші нашим військовим, які воюють на Сході. Про неї дізналися навіть самі бійці, і невдовзі зателефонували хлопці з 7 батальйону добровольців, яким потрібні були шкарпетки, майки, каски, продукти...
“В перший день не було навіть що рахувати - так, пару купюр, - каже дівчина. - На другий - трохи більше. Але минув тиждень, другий, і люди вже навмисно приходили на Майдан, аби кинути в скриньку кілька гривень: хто п'ять, хто десять, а хто і сто. Було таке, що за день зібрали 2 200 гривень! Дехто кидав навіть по 200, 300 гривень. Одна жінка, не місцева, дала 10 євро.
Ще один чоловік привіз продуктів більш ніж на 6 тисяч гривень. Назватися відмовився. Запитала, чому. На що його дружина відповіла: “Бо він є громадянином Росії...”.
Багато людей, які живуть поруч і не можуть пройти повз мене, щоб не кинути хоча б кілька гривень. Але немало таких, хто приходить, аби розказати мені, що вони не збираються допомагати “запроданцям” і взагалі, що я сиджу тут лише тому, що мені за це щодня платять по 200 гривень. Хоча я під час Майдану втратила всі свої підробітки і зараз живу лише на пенсію в 977 гривень.
Кидають, в основному, молоді матері з дітками, старі люди. Одна бабуся, що ходить з паличкою, кожного дня приходила і кидала по 100 гривень. А на п'ятий прийшла і каже: “В мене вже немає грошей, але ще є золотий ланцюжок. Давай я тобі його вкину”. То ми ледь відмовили її. Але вона все одно потім прийшла і принесла мені персик. Інша бабуся морозивом пригостила. А якось і бутерброди принесли.
Допомагають і організації. Керівництво аптеки “Медсервіс” запропонувало розмістити в них наші скриньки. Міська організація автомобілістів закупила продукти. З однієї із аптек принесли медикаменти.
Сиджу тут зраненька і до пізнього вечора. Буває, до десятої години - доки люди ходять. Могла б і до ранку сидіти. Мені ні сонце не заважає, ні дощ, навіть парасольку не ставлю. Мені це цікаво, я люблю спілкуватися з людьми, і рада з того, що можу бути корисною, що можу хоч на дрібочку допомогти нашим хлопцям, щоб їм там було у що перевдягнутися, що поїсти, щоб у них були найпростіші медикаменти.
“Я усім їм вдячна, - каже Тетяна. - Я сама завжди хотіла допомагати іншим, як колись абсолютно чужі люди допомагали мені. Наприклад, дитячому будинку.
Зараз я допомагаю, як і мріялось, хоча ніколи не думала, що це має бути за таких умов. Але так сталося...”
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: