ye-logo.v1.2
30 Листопада, 2020

У Дунаївцях попрощалися з розвідником Олегом Угриновичем

Суспільство 4567

Військовий із позивним "Змій" загинув 12 червня у зоні проведення АТО на сході України

Не виміряти горя та сліз, які несе чужа неоголошена війна. Дунаєвеччина втратила ще одного захисника – Олега Угриновича, який загинув у зоні АТО (біля аеропорту с.Водяне).
16 червня, у день прощання з Героєм плакало навіть небо, а дунаївчани йшли та йшли до районного Будинку культури, несучи квіти та невимовний біль у серцях.
Олег пішов воювати, тому що вірив у щасливе майбутнє, у єдину вільну Україну. Він радів життю, відчуваючи велику відповідальність за тих, «хто по цей бік барикад». А ще, безперечно, вірив у перемогу та повернення до рідних. Уява не раз малювала відпочинок десь у затінку рідного саду або на риболовлі. Він був впевнений, що неодмінно настане «завтра».

Троє друзів разом і служили, і захищали Батьківщину.

Ще за годину до тієї страшної миті Олег спілкувався з рідними, повідомивши, що є важкопоранений, що всі схвильовані його станом здоров’я. На запитання: «Як у вас?» відповів коротко: «Жарко», а вже через годину його самого не стало. Разом із друзями пішов у розвідку («на роботу»). Під час виконання завдання так і троє загинули, підірвавшись на двох «фугасах». Це сталося 12-го червня.

Корені роду Олега Угриновича - у с.Зеленче. Навчався у Дунаєвецькій ЗОШ №4. Був добродушним, хорошим другом, старанним учнем, люблячим сином. Строкову службу в армії проходив з 22 червня 1995 року у Бердичеві.
Коли 29 січня 2015 року отримав повістку, не шукав виходу із ситуації, а ствердно мовив: «Піду, бо хто, як не я, повинен захищати моїх дівчат».
Спочатку було навчання у Чернігівській області в «Десні», далі – воєнні будні. Але самовідданість, мужність Олега стали прикладом для інших. Бо ж недаремно був нагороджений Грамотою, а батьки отримали подяку від командира за виховання сина.

Наприкінці травня – довгоочікувана десятиденна відпустка. Проте вона була з глибоким смутком, наче передчував, що востаннє бачить своїх любих дівчаток та рідню. Навіть одного разу промовив перед від’їздом 1 червня: «Так мені важко, наче щось недобре має статись…». «Ми будемо молитись, і все буде гаразд», - намагались відвернути чорні хмари смутку рідні.


Нехай вічною буде пам’ять про Героя! Нехай скоріше прийде мир на нашу Україну! Вічна слава Героям!

Вічна пам'ять Герою!

Валентина Байталюк,

Фото автора.
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую