Мати Тереза із Святця

Саме Так називаЮть Ганну Захарчук з Теофіпольського району. А ще - «міністром» соціальної політики

По-сільському одні називають її «міністром соціальної політики», інші - «Матір’ю Терезою». Хоча, власне, друге більше підходить для сімдесятиоднорічної жінки, яка постійно звикла робити людям добро, не вимагаючи за це ніякої компенсації.
- Не знаю, звідки в мене така риса характеру, але коли побачу, що людині погано або з нею обходяться несправедливо, то обов’язково хочеться підтримати, допомогти. Змалку так звикла, і по-іншому жити не можу, - розповідає Ганна Лук’янівна Захарчук із села Святець Теофіпольського району.

Владнати чужі справи

Уперше побачив її в одній з установ районного центру. Невисокого зросту, не по літах рухлива жіночка дістала з сумки добрячий стос різноманітних документів.
- Оце маю на пошті зробити ксерокопії, а потім піду в управління праці та соціального захисту населення. Вісім односельців попросили, щоб оформила для них документи на отримання надбавок до пенсії дітям війни. Усі старенькі, як відмовлю? - пояснювала вона своїй знайомій.
Ганна Захарчук сприяє односельцям не тільки з оформленням пенсій чи інших соціальних виплат. Вона клопочеться про вирішення всіх проблем, з якими стикаються щоденно жителі Святця: приватизація та виготовлення державних актів на землю, оформлення купівлі-продажу будинків, подання документів на субсидію, отримання різноманітних довідок у райцентрі тощо.
Зі своїми клопотами і проблемами люди йдуть до неї, напевне, частіше, ніж до сільського голови. Жінка непогано орієнтується в законодавстві, знає, куди звернутися з вирішенням того чи іншого питання, які для цього документи слід подати. А якщо потрібно, то сама поїде і владнає всі справи.
Наприкінці листопада за несвоєчасну сплату відключили електроенергію в односельця Миколи Яцини. Як не благала його дружина енергетиків, щоб зачекали два дні, поки чоловік пенсію отримає - не послухали. Відновили подачу електроенергії до будинку лише після сплати 37 гривень боргу і 125 гривень за повторне підключення. Якби так вчинили із заможною сім’єю, то Ганна Лук’янівна, може б, промовчала. А за Яцину до самого начальника Теофіпольського РЕМу їздила заступатися. Адже чоловікові нещодавно прооперували ногу, довелося багато грошей витратити на медикаменти.
«Я не наполягаю, щоб тих 125 гривень віддавали. Відпишіть їх у рахунок майбутньої сплати за електроенергію», - твердо стояла на своєму. І таки зуміла переконати - керівник порадив написати заяву і пообіцяв, що це питання найближчим часом розглянуть на зборах трудового колективу районної електромережі.
Микола Яцина для Ганни Лук’янівни не просто двоюрідний племінник, а - як рідний син. Саме за її «благословенням» п’ятдесятирічний закоренілий холостяк приютив до себе тридцятип’ятирічну вдову із п’ятьма дітьми і згодом одружився з нею.
Особливої своєї заслуги Ганна Захарчук у цьому не бачить. «Я багатих не жалію, а якщо бідне скривиться, то кожному стараюся допомогти», - пояснює вона мотиви своїх благородних вчинків.

З чоловіком розлучилася... за надмірну доброту

Днями зустріла в Теофіполі колишню односельчанку в чорній хустці. Справна колись була молодиця, гарна на вроду, а тепер дуже подалася, змарніла, приохотилася до чарки. Після смерті чоловіка не має де жити з трьома дітьми. «Ти приїжджай у село, я хату тобі обов’язково знайду», - заспокоїла Ганна Лук’янівна.
І віриться, що свого слова обов’язково дотримає так, як виконала обіцянку добитися українського громадянства і отримати вітчизняний паспорт колишньому прапорщику російської армії Василеві Андрощуку, який після служби повернувся в рідне село. Протягом багатьох років чоловік жив з радянським «серпастим і молоткастим», марно оббиваючи пороги різних інстанцій, де його годували лише обіцянками. Після втручання Ганни Лук’янівни працівники паспортного столу не тільки виготовили український паспорт, а й привезли додому і особисто вручили його власнику.
Півроку доглядала сусідку Віру Павлюк, яка була прикута до ліжка. Разом Софією Лущак та Марією Щирбою часто передають молоко та інші смачні страви для пацієнтів місцевої лікарні товариства Червоного Хреста, печуть хліб для односельців. А скільки весільних короваїв для молодят із Святця за своє життя спекла Ганна Захарчук - не злічити! Мабуть, газетної сторінки не вистачить, щоб перерахувати всі приклади доброчинності цієї сільської жінки.
Уважно слухаю її розповідь і дивуюся, звідки стільки енергії та завзяття, щоб скрізь встигнути, усім допомогти. У свої немолоді літа вона тримає корову, нетель, льоху з поросятами, курей, качок, обробляє город. І ще має час для інших зробити добро. Одним словом, для всіх вона як Мати Тереза.
Саме за свою надмірну щедрість двадцять п’ять років тому розлучилася з чоловіком. Ганна Лук’янівна вважалася найкращою модисткою на селі. Багатьом односельцям за чисто символічну плату або взагалі задарма шила одяг, пошивки для подушок, підодіяльники та інші речі домашнього вжитку.
- Ти обшиваєш людей, щоб бути для всіх доброю, - постійно дорікав їй благовірний.
Коли доходило до абсурду, не стерпіла, тихо-мирно розлучилася, залишила хату та всі пожитки і виїхала на десять місяців у Запорізьку область. Після повернення в село влаштувалася працювати на фермі дояркою, а потім закінчила курси майстрів штучного осіменіння корів. Вдруге заміж не вийшла. Живе з сином Анатолієм, який у свої п’ятдесят один рік ніяк не може знайти собі пари. За працю добросовісну, сумлінну її неодноразово нагороджували путівками в здравниці Болгарії, Грузії, Польщі. Декілька років тому брала участь в конкурсі «Українська мадонна». Перемоги не здобула, однак тим не переймається. Жаліє, що іменний настінний годинник, подарований столичним мером, злодії вкрали з квартири внучки, яка мешкає в Києві.
Нині у Теофіполі, мабуть, не знайдеться такої організації чи установи, де б не знали Ганни Лук’янівни Захарчук. Куди б вона не звернулася, їй завжди йдуть назустріч, сприяють у всьому, бо переконані, що жінка не для себе добивається, клопочеться, щоб іншим було добре. Бути для людей як Мати Тереза - у цьому полягає весь сенс її життя.

Підтримай сайт