ye-logo.v1.2
12 Листопада, 2019

«Найважче – переконати людей, що ми можемо багато зробити самі» –

Алла СОБКО Суспільство 2831

переконаний сільський голова з Городоччини Микола Гендзера.

За його плечима шість років навчання, служба у Збройних силах, робота у колгоспі головним агрономом і вже майже п’ять років головування у Курівській сільській раді Городоцького району, до якої входить чотири села: Курівка, Мартинківці, Тарасівка та Жаглівка. Йому всього двадцять шість, і він наймолодший сільський голова на Хмельниччині.

Кмітливий сільський староста
Миколу Гендзеру люди обрали, як колись казали, війтом у Курівці ще у 2004 році, коли йому було всього 21 рік. Найближчим конкурентом на цю посаду був тоді діючий голова, який пропрацював у селі понад двадцять років. Однак люди повірили молодому агроному, який ще працюючи у колгоспі проявив себе як старанний та відповідальний працівник. «Ще кілька років тому Микола був серйозним, старанним і водночас – таким щирим і милим, що йому неможливо було не повірити», – згадує тітка Марія, яка завжди в курсі всього, що відбувається у селі. І додала: «най молодьож працює, в них мізки тепер кращі, комп’ютеризіровані, бігом соображають».
Те, що молодий керівник виявився кмітливим, стало зрозуміло з перших днів його роботи. Перше, за що він узявся – побудував каплицю, адже щонеділі на Службу Божу люди ходили у сусідні села. Владнавши справи духовні він, разом з селянами, узявся за більш приземлені: зробив капітальний ремонт у школі для сотні школярів, в одному з сіл поміняв лінію електромереж, встановив мережу вуличного освітлення. І якщо хтось у селі ще сумнівався, що у такому віці можна успішно «головувати», то після перших важливих для села кроків, сумніви розсіялися. Особливо тоді, як до всіх населених пунктів сільської ради почали тягнути сім кілометрів підвідного газопроводу та п’ятнадцять – селом, і коли за досить короткий термін голубий вогник запалав майже у кожному будинку, а на центральних вулицях з’явилася нормальна відремонтована дорога. Остаточно сумніви зникли, коли село почали регулярно прибирати: розчищати хащі на узбіччях, прибирати кладовища та допомагати людям вирішувати поточні проблеми.
Соціальні угоди – ідеальний варіант для села
«У нас немає комунального підприємства, але є люди, які працюють тільки для того, щоб у селі був порядок, роблять усе, що ті просять, – розповідає сільський голова. – Двоє з них зареєстровані у районному центрі зайнятості, тому в селі працюють по кілька годин на громадських засадах, а ще двоє – на постійній основі, вони зареєстровані у сільській раді як працівники, а заробітну плату виплачує їм товариство-орендар». Це результат соціальної угоди, яку Микола Станіславович уклав із ТОВ «Мрія Поділля», яке орендує у сільської ради майже тисячу гектарів землі. Згідно з цією угодою, люди працюють у селі і для села, виконують усі доручення сільського голови, а заробітну плату виплачує орендар. Микола каже, що соціальна угода з підприємцями, фермерами чи інвесторами, які працюють на території сільської ради – це ідеальний варіант для села сьогодні. «У соціальній угоді можна прописати все те, до чого ви з інвестором домовитеся, – запевняє він, – звичайно, якщо «попадеться» нормальний керівник». Селам, які входять до Курівської сільської ради з керівником товариства-орендатора пощастило. Завдяки соціальній угоді, сільському та районному бюджетам у селі регулярно проводять частковий ремонт доріг, на головній – проведено капітальний ремонт. «У найближчих наших планах – капітальний ремонт будинку культури, – ділиться Микола Станіславович. – Приміщення є, люди почали долучатися до культурного життя у селі, вже й свята проводимо власними силами. Тепер хочемо відремонтувати в клубі підлогу та замінити вікна на енергозберігаючі». До того ж, орендар, окрім виконання умов соціальної угоди, окремо сплачує податки за кожен гектар землі. Кожного місяця «набігає» чимала сума до сільського бюджету. «Бюджети у сільських радах, в основному, невеликі, тому ми раді кожній копійці, яка надходить, – каже голова. – У селі працюють дванадцять одноосібників, які теж сплачують внески до бюджету. А в найближчих планах – з одного боку, залучати інвестиції, а з іншого – заохочувати людей працювати на себе. Однак, переконати людей у тому, що ми можемо щось робити самі і не чекати милості від інших – найважче». Микола Гендзера знає про що говорить. Свого часу він, у складі делегацій, їздив переймати досвід у великі господарства, до приватників, в інші села і райони. Тепер найкращі ідеї втілює в життя. Каже, що про найближчі плани і напрацювання поки що говорити не буде, зачекає до весни, коли все запрацює.

Ложка дьогтю
Однак не всі проблеми так просто вирішити. Чотири села, у яких він головує, знаходяться за сорок кілометрів від Городка й досі не мають автобусного сполучення з районним центром. Підприємець, який раніше працював на маршруті, відмовився від нього, оскільки їхати потрібно далеко, а пасажири – більшість пенсіонери та пільговики. Люди попутнім транспортом добираються до Сатанова, а вже звідти – у Городок. «Нам простіше добиратися до Хмельницького, ніж до Городка, – скаржиться тітка Марія, – адже повз село проходять автобуси на Волочиськ, Хмельницький, Тернопіль, Кам’янець-Подільський, але тільки не на Городок». Але оптимізму ні голові, ні селянам не позичати. Кажуть, якщо ми вже стільки всього зробили, то й цю проблему якось вирішимо.
Більш досвідчені колеги, голови сусідніх сіл, кажуть, що «у нього все вийде, бо він не думає, що все може, а просто працює, пробує, помиляється і виправляється, адже досвід приходить з часом». Хоча, спочатку одні казали, що «буде працювати, бо молодий і завзятий», а інші – що «не буде працювати, бо молодий і без досвіду». «Головне, що він завжди прислухається до порад і запитує, якщо чогось не розуміє чи не знає, – стверджує Іван Тадеуш, екс-голова Городоцької районної ради, – а ще він наполегливий. Таким, як він, аж хочеться допомагати, бо він береться, пробує, а потім просить допомоги. Багато хто просто чекає, що йому прийдуть і зроблять, а він всіх «достає» своїми планами і проектами та ідеями». Недарма ж за, майже п’ять років роботи, пан Микола нагороджений грамотами обласної та районної ради і адміністрації, має повагу серед односельчан, колег та керівництва району. Але сам про себе він каже, що «ще є над чим працювати і головне – не зациклюватися на чомусь одному, а розвиватися, вчитися і все для того, щоб бути корисним. Бо хто, якщо не ми!»
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую