ye-logo.v1.2

Юрій Браніцький: “Життя — це великий супермаркет...”

Суспільство 8194

Директор Хмельницької філії Приватбанку після закінчення інституту навіть подумати не міг, що колись очолить одну з найбільших фінансових установ нашої області

В житті він спробував себе в багатьох напрямках: працював інженером-механіком, очолював комітет комсомолу, купував та продавав те, що приносило хоч якийсь прибуток.

“Фінанси колись вважав прісною та відірваною від життя темою”

- Пане Юрію, чому ви обрали саме кар’єру банкіра?
- Це саме той випадок, коли не я обирав професію, а вона мене знайшла. Тоді, на зламі епохи, коли руйнувалася наша колишня держава, це спіткало багатьох. Людям доводилося знаходити себе у чомусь іншому. Це, знаєте, як будинок руйнується: з нього нічого не залишається, лише багато пилу та хаосу. Це все потім треба розчистити та зводити новий. І мова лише про один будинок. А що казати про цілу державу? Треба було будувати її заново. Тому-то у 90-ті роки багато хто вимушений був шукати альтернативу, якщо він навіть цього і не планував. Те ж сталося і зі мною.
- Тобто ви хочете сказати, що на початку своєї банківської кар’єри не мали відповідної освіти?
- Я взагалі за освітою інженер-механік, закінчив Вінницький політехнічний інститут. А фінансову тематику вважав якоюсь прісною, без емоцій та відірваною від життя, де все абстрактно та дематеріалізовано. Думав, вона не цікава та не розвиває людей. Наразі можу сказати, що я просто був необізнаний у цій сфері, тому так вважав. Фінансова сфера не дуже зрозуміла загалу, це наче чорний ящик, в який з одного боку входять, а з іншого виходять гроші. А що там відбувається всередині, мало кого цікавить. До того ж, банківські установи мають певну конфіденційність, не кожна інформація відкрита для широкого загалу заради захисту інтересів клієнтів. Навіть працівники банку мають доступ лише до тієї інформації, яка потрібна їм для роботи.
- Виходить так, що ви потрапили у сферу фінансів випадково?
- У 1996 році мені зателефонував колишній колега по комсомолу та запропонував створити у Хмельницькому філію Приватбанку (на той час у нас та у Вінниці їх ще не було). Я був дуже здивований і першою реакцією було, що вони помилилися номером та адресою, бо я не фінансист за фахом, і навіть не уявляю, що робити у банку. Я був лише у ролі клієнта банку, а тим, що робилося всередині, не переймався. Мене переконали зустрітися з колегами з Волині та поспілкуватися. Я погодився. Коли вони приїхали, то виявилося, що вони теж свого часу не мали відповідної освіти. Мене на багатьох реальних прикладах переконали, що можна працювати та паралельно здобувати фахову освіту. Принцип роботи Приватбанку будувався з підбору кадрів. Я дав свою згоду. Тим паче, все починалося з будівництва та ремонту, що зайняло близько року. Вже працюючи у банку, я здобував фах економіста у Тернопільській академії народного господарства.
Зараз ми є одними з лідерів, а на лідерів завжди лягає більша відповідальність. Досягти лідерства – це одне, а от утримувати позиції – зовсім інше. Тим паче, вимоги постійно зростають. Ми не можемо собі дозволити зупинятися та відпочивати, бо це означає початок кінця. Як кажуть: під лежачий камінь вода не тече.

“Комсомол навчив мене бути лідером”

- Ви родом з Вінниці. Як сталося так, що опинилися у Хмельницькому?
- Після закінчення вузу у серпні 1984 року мене направили на роботу за фахом в автотранспортне підприємство - АТП 22663. Починав з бригадира слюсарів нічного ремонту, нашим завданням було відремонтувати поламаний автомобіль, щоб вранці він був придатний для роботи.
Згодом мене запросили очолити комітет комсомолу. Це на той момент була досить потужна організація. Потім був обком комсомолу. Це справжня школа життя, спілкування з людьми. Щоб там не говорили про нього, комсомол був досить багатогранною організацією. На жаль, зараз в жодній з країн пострадянського простору немає аналогу такої потужної організації. Від цього багато втрачає і молодь, і країна. Такі організації дають змогу формувати та відбирати лідерів, це наче випробувальний майданчик, де ти міг себе проявити в повній мірі, отримати певні навички управління людьми та собою. Там навчали основам менеджменту, якщо казати сучасною мовою. Ми вчилися переконувати та аргументувати свої переконання. Був і заввідділом військово-патріотичного виховання, і секретарем обкому комсомолу. Працював до останніх днів організації. До речі, в останні роки комсомол був досить демократичною організацією. Молоді завжди притаманно було рухатися вперед та бути у вирі подій.
Коли не стало комсомолу, треба було якось жити, годувати сім’ю. Тому змушений був займатися тим, чим не планував та не вчився: освоював навички торгівлі, продавця, бізнесмена і так далі. Як і всі свого часу, торгував всім, що можна було продати. Тоді ж почали об’єднуватися та створювати невеличкі малі підприємства, які займалися купівлею-продажем.
- Чи не було у вас остраху, що люди свого часу зневірилися у банках, і справи можуть не піти?
- Страху, як такого, не було. Тим паче, люди працювали з іншими банками, брали кредити під шалені відсотки на власну справу. До того ж, Приватбанк тоді був досить відомий в Україні. Банки працювали прибутково, активно розвивалися та розросталися. Банкіри на той момент досить непогано жили. Для мене це було певною фінансовою мотивацією. Я не переживав, що залишуся без зарплати. Тоді це був період економічного романтизму, як я його називаю. Я вважаю, що бізнес без романтизму успішним бути не може. Елементи романтики та авантюризму є обов’язковими для талановитих підприємців та вдалих проектів.

“Нам треба поспішати змінюватися”

- Розкажіть про свою сім’ю.
- Я вдруге одружений. Вперше одружився у 22 роки, ми прожили у шлюбі 12 років, народили доньку, яка зараз навчається і працює за кордоном. Проте життя не склалося.
Знаєте, є речі, які люди роблять напівсвідомо: вибір вузу та професії, своєї половинки. Свого часу я також на курсі третьому зрозумів, що маю хист до іншого, але було запізно щось змінювати. Людина робить вибір від отриманої інформації. А коли її недостатньо, то й вибір не зовсім вдалий. Час не чекає, тому рішення приймаємо спонтанно.
Створення сім’ї - це теж наче лотерея. У ранньому віці ти ще не зовсім усвідомлюєш всю відповідальність, бо в тебе нема життєвого досвіду. Тому такі шлюби часто не витримують випробування. Як кажуть, за все в житті треба платити. Це стосується усіх сфер діяльності людини. Нічого не буває задарма. Як сказав один філософ: «Життя – це величезний супермаркет: заходь та бери з полиць усе, що тобі подобається. Тільки пам’ятай про те, що на виході є каса, де за все доведеться розрахуватися».
Вдруге я вже одружувався свідомо, бо мав певний життєвий досвід. Зараз у мене троє доньок. Як кожен батько, маю тривогу за дітей, не хочу, аби вони робили помилки. Хоча це як своєрідне щеплення, і без помилок людина не навчиться боротися з труднощами.
- Як ви відпочиваєте?
- Ми з дружиною дуже любимо природу. Завжди тягне ближче до неї: до лісу, до водоймищ тощо. А ще любимо разом рибалити. Мені в цьому пощастило, що маю напарника, який мене розуміє та поділяє моє захоплення. Інколи виїжджаємо просто для того, аби подивитися на захід сонця, на зоряне небо, на траву, що росте довкола, подихати тим повітрям, яким дихає природа. Мабуть, робота та ритм життя вимагають чогось не швидкоплинного, а вічного, як природа. Отримуємо масу позитиву від спілкування на природі, бо вона справжня, щира, така, яка є. Тому влітку ми практично не їздимо у відпустку на південь, а проводимо час на Поділлі, насолоджуючись його мальовничими краєвидами з ранньої весни, коли все починає цвісти, коли колосяться ниви, і до осені, щедрої на врожаї та різнобарв’я. Ми мовчки слухаємо звуки природи та насолоджуємося ними. А взимку полюбляємо кататися на лижах, тому їздимо відпочивати у Карпати. Окрім цього, дуже багато читаю, особливо спеціальної літератури з менеджменту.
- Чим займається ваша дружина Олена?
- Вона – моя колега, теж банківський працівник. Очолює одне з найбільших та найкращих відділень у Хмельницькому. Іноді я ревную її до роботи, бо знаю, скільки часу вона забирає. Ми розуміємо специфіку нашої роботи, тому це і рятує нас від непорозумінь у сімейному житті.
- Хтось із доньок пішов вашим шляхом?
- Так, старша донька вже 4 роки працює в Києві в банку. Проте ніхто не знає, що вона моя донька, тим паче у неї інше прізвище. Вона йшла так, як усі інші, за конкурсом. І досягала всього самотужки. Мені імпонує корпоративна культура в банківській сфері, де все просто і незаангажовано.
- Яким бачите майбутнє дітей та країни?
- Звісно, дуже хочу, аби діти залишалися вдома. Але якщо ми хочемо, щоб вони залишалися тут свідомо, а не вимушено, то маємо подбати про те, щоб вони цього самі хотіли. На жаль, те, що ми зараз маємо, ситуація в країні ніяк не надихає наших дітей. А Європа зараз потребує кадрів не тільки з мозолями на руках, але й з мозолями у мозку. Вони відкривають усі ворота для нашої обдарованої молоді. Цьому не варто радіти, бо всі наші молоді талановиті науковці будуть працювати не на нашу державу. А з ким залишимося ми? Хто буде підіймати країну?
На жаль, ми не хочемо змінюватися. Ми не хочемо включати свій мозок і думати. Це ще раз довели президентські вибори. Ми обираємо вухами та серцем, відчуттями, але не головою. Нас штучно відрізають від світу. Рівень нашої самосвідомості такий, що дозволяє нами маніпулювати. А люди піддаються цьому. Ми самі маємо змінювати щось, і починати треба з себе. Треба не сидіти, склавши руки, а боротися за своє майбутнє. Ми живемо в той час, коли весь світ глобально змінюється. І ми маємо поспішати за ним. Інших варіантів в нас немає.

Коментарі:

XYZ 08.03.2015 14:37

дуже влучний коментар щодо рубрики - повністю згодна.  Але як єдина рідна донька, дуже вдячна газеті "Є" за висвітлення життя мого батька! Я для себе дізналась багато чого нового та цікавого: і про існування у мене "рідних" сестер і про те як відпочиває мій батько при своїй "невеличкій" зарплаті, це дуже тішить )) Виявляється, що одна я маю таку розкіш жити під власним прізвищем (хоча звичайно і одна маю на це повне право), хоча пільги отримують "мої сестри". Не хочеться виносити все на публіку, тому тільки ще раз дякую редакції газети "Є" -я з цікавістю буду слідкувати за Вашими новинами та висвітленням життя моєї родини! І так, звичайно ж завжди цікаво побачити побільше фото, хоча очевидно крім мене вже хтось цим також зацікавився

адміністратор 14.12.2010 12:00

Дякую за зауваження рубрику змінив, фото додав.

22222 13.12.2010 22:34

Було цікаво прочитати про директора філії Хмельницького Приватбанку, але ще одне питання до сайту: - що це інтерв'ю має до економіки (головна новина в цій рубриці)?

СІ 13.12.2010 22:09

В журналі є ще інші фото Браніцького, то чому у Вашій інтернет версії їх меньше ніж в щотижневику?

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую