Два роки кіт шукав дорогу додому

Подарунок на день народження
Пухнасте сіре кошеня було подарунком на день народження для городоччанки Оксани Дубовицької. Причому, подарував він себе сам. Зранку жінка відчинила двері, а на порозі — кошеня, хоч брудне й нещасне, але дуже миле. «Це мій подарунок», - вирішила Оксана, яка дуже любить тварин, і забрала котика додому. За спокійний тихий характер його назвали Айшиком. Після банних процедур стало зрозуміло, що кошеня пухнасте, з сіро-сріблястою шубкою. Айшик дуже швидко став улюбленцем Оксани, і особливо її доньки Олександри. Прожив котик щасливо десь з рік і... зник. Просто одного разу не повернувся з прогулянки. Скільки не шукали, не кликали його господині, Айшик ніби провалився крізь землю.

«Я підвела голову і побачила... очі. Це був мій Айшик»
Погорювали, поплакали, і почали потроху забувати домашнього улюбленця. Минуло більше двох років...
Якогось дня Оксана сиділа у кімнаті за швейною машинкою і щось шила.  Раптом відчула, що на неї хтось дивиться. «Я підвела  голову, а за вікном на підвіконні сидить кіт і пильно дивиться на мене, – згадує вона. – У нас у дворі багато котів, я вирішила, що це один з них. Мені якраз треба було на роботу. Я поїхала. Але весь час ніби відчувала цей погляд. У кота були зелені, трохи завужені й підняті догори очі — такі, як в Айшика. Я весь час думала про того кота. Не витримала і зателефонувала доньці, кажу: «Під під’їздом який сірий облізлий кіт ходить, на Айшика дуже схожий». Через кілька хвилин вона мені телефонує: «Мамо, це наш Айшик повернувся!». Він був у жахливому стані: вухо подерте, весь брудний, хвіст поранений, шерсть обдерта. Хвіст у нього й досі поболює, і шерсть на голові не відросла повністю, хоч вже кілька місяців, як він вдома».
Кіт, ніби зрозумівши, що мова про нього, підвівся зі свого крісла (тут, біля телевізора – його місце) й заліз до мене на руки, обхопив ліву руку лапами, вмостився на ній і вдоволено замуркотів. «Він так любить спати, – каже господиня. – За такою поведінкою ми й переконувалися, що це справді Айшик повернувся, а не його двійник».
Про те, де був кіт більше двох років, можна лише здогадуватися. Але з усього зрозуміло, що це були не кращі роки у його житті. Крім жахливого зовнішнього вигляду, кіт, очевидно, голодував і мріяв про теплий дім. Раніше Айшик любив багато гуляти надворі. Зараз же виходить на кілька хвилин і швиденько біжить під двері, підстрибує, торкаючись ручки. Цей умовний знак говорить хазяйці, що кіт хоче додому. Так само змінилися і кулінарні вподобання Айшика. Раніше він полюбляв різну смакоту: рибку, м’ясце. Тепер не відмовляється ні від гречки, ні від картоплі чи супу.

Маня
Повернувшись додому, Айшик отримав не лише теплий нічліг, смачний обід та улюблених хазяйок. У нього тепер є ще сестричка – Маня.  Кицька сама знайшла собі хазяйку і, незважаючи на  її супротив, таки розтопила серце жінки. «Коли зник Айшик, я вже не думала брати кошеня, – зізнається Оксана. – Але одного разу відкриваю двері, а в квартиру прожогом забігає кошеня і ховається під диваном. Я її виганяю звідти, а вона – до іншої кімнати, і – під ліжко. Я ніяк її вигнати не могла. Так кицька й залишилася у нас. Я її тричі купала, перш ніж на руки взяла».  Маня за характером зовсім інша, ніж Айшик. Вона – швидка, жвава й «балакуча»: постійно муркоче та м’явкає, подовгу гуляє надворі. Але Айшика побоюється: старший брат одразу дав зрозуміти, хто в домі господар. А за непослух можна й лапою по спинці отримати: брат час від часу «виховує» сестричку.