ye-logo.v1.2

Історія однієї перемоги: Коли тебе шматує вибухами, на біль не звертаєш уваги

Суспільство 2092
За мужність і героїзм Максима Схаб
За мужність і героїзм Максима Схаб'юка нагороджено орденом «За мужність» та «Знаком пошани» від Міністерства оборони України.. Фото: автора

Максим Схаб’юк – один з тих героїв, які першими кинулися боронити Україну.

В неповних двадцять три він попросився на східні рубежі держави, щойно запалав кордон. Нині, у свої двадцять шість, життєвого досвіду Максиму Схаб’юку не позичати. Як і відваги, сміливості, жаги до життя. Не здаватися ані на мить – ця життєва позиція не раз рятувала його у важкий період.

Записався добровольцем щойно запалав кордон

Мрію стати прикордонником Максим мав ще з дитинства. До 8-го класу хлопець навчався у сільській школі, а далі - вже у спеціалізованому ліцеї з поглибленою підготовкою у Славуті. Там і вирішив: буду таки прикордонником. Тож не вагаючись, через десять днів після повноліття, підписав контракт з прикордонною службою. Усі тести та підготовку пройшов на відмінно і поїхав з рідного дому до далекого Одеського прикордонного загону на службу. Тут набував свого першого досвіду: працював і з перевіркою документів, і на оглядах транспортних засобів, техніком зв’язку... Вважає, що прикордонник має всебічно орієнтуватися та бути готовим до будь-якої ситуації, щоб прийняти правильне рішення в екстремальній ситуації.

Після анексії Криму, коли в країні почався неспокій, вогневі рубежі з країною-агресором почали посилювати прикордонними мобільними загонами.

«Тоді почалися напади на прикордонні загони, - пригадує Максим. – Хлопці стояли на захисті будь-якою ціною. І я записався добровольцем на підготовку до групи мобільної застави, яка мала змінювати їх на уже тоді палаючому кордоні».

В серпні 2014-го увесь Максимів загін відправили на Схід - до Новоазовська.

«Пам’ятаю, ми тримали кордон у селищі Холодне. Від артелерійських обстрілів почав осипатися грунт на обриві над морем, де дислокувалася наша група. Вогонь був шквальний. Нас запросто могли поховати у тих рудах над морем… Потім почалися бої біля Безіменного, Новоазовська…»

Неподалік селища Саханка загін Максима потрапив у засідку. Гуркіт важкої техніки дав зрозуміти – буде важкий бій.

«На перехрестя виїхала броньована техніка з російським триколором. Незабаром почули перші черги. У результаті ворожого пострілу наша машина вибухнула, а мене вибуховою хвилею відкинуло назад. Піднявши голову, я побачив, що мій товариш, майор Андрієць горів. Ми з водієм не припиняли стріляти, і тоді по нас почали «бити» з гранатометів. Від чергового вибуху снаряда водій втратив свідомість. Я намагався надати допомогу непритомному товаришу, однак по мені пройшлася автоматна черга і я впав на землю. Далі був вибух, мені добряче зачепило щелепу…»

Тоді Максим Схаб’юк отримав надзвичайно важкі поранення: йому відірвало частину руки та половину щелепи, але, на щастя, він залишився живим. Стікаючи кров’ю, прикордонник продовжував відстрілюватись. Як доповз до траси – не пам’ятає. Там його побачили наші військовослужбовці… Далі - реанімація в Дніпровській лікарні імені Мечникова, де він помалу прийшов до тями… Про те, що Максим пішов добровольцем на Схід не знали навіть батьки. Каже, не хотів, щоб переживали, не спали ночей, хвилюватися. Найважче, пригадує, було сказати мамі про все що сталося…

За кілька місяців хлопець переніс багато операцій… Нині Максим, по-чоловічому, розповідає про свої поранення дуже спокійно.
«Коли йде бій, навіть коли тебе шматує вибухами, на біль не звертаєш уваги. Розуміння усього, що сталося, до мене прийшло уже в шпиталі. Звісно, не просто отак одразу усвідомити: як діяти, як жити далі, що робити, щоб одразу стати на ноги…»

Не зневіритися, не закритися від світу Максим таки зумів. Не дивлячись ані на біль, ані на такі важкі поранення, він був впевнений у собі, у тому, що сильний духом. І не схилився – через три місяці після поранення знову повернувся на кордон. Розумів, що потрібен тут.

Унікальний випадок

Вже наступної весни Максим потрапив до програми реабілітації, що проходила в одному з військових шпиталів США.

«Оглядаючи мене, американські лікарі здивувалися, що я, без ліктьового суглоба міг працювати рукою, скажімо набрати до чайника води, піднімати руку на рівень плечей, - розповідає прикордонник. - Суглоба не було, але завдяки м’язам рухливість збереглася. Лікарі казали, що досі ще не бачили, щоб за відсутності кістки і таке… Рік Максим провів у США. Процес лікування був тривалий: пересадка кісток, шкіри, протезування ліктьового суглоба та щелепи… А повернувшись додому – знову кинувся до роботи. За рішенням адміністрації Державної прикордонної служби України мужнього хлопця направили на службу до Національної академії Державної прикордонної служби у Хмельницький. Нині Максим продовжує тут навчання на правознавчому напрямку, ділиться практичним досвідом захисту кордонів країни зі студентами та очолює групу комендантського відділення відділу організації повсякденної діяльності.

Кохання зустрів у… шпиталі

Випробування максима не зламали, а навпаки, загартували ще більше. У розмові хлопець зізнається, що навіть у найважчі миті життя він не сумнівався: якщо б можна було час повернути назад, то нічого б не змінював, не ховався б від ворога, стояв би за Україну навіть ціною власного життя. Бо усе, що стається, це доля. І вона в цих випробуваннях послала йому найбільше щастя – кохання усього його життя. З киянкою Іриною Максим познайомився під час лікування у США. Вона була волонтером. Маючи чудові знання з англійської, зокрема медичної термінології, допомагала спілкуватися американським лікарям та українським військовим, супроводжувала їх під час лікування. З того часу вони не розлучаються. І вже планують весілля.

За мужність і героїзм, виявлений під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, старшину Максима Схаб’юка, згідно з указом Президента, нагороджено орденом «За мужність» та «Знаком пошани» від Міністерства оборони України.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую