«Дикий» розвідник дикого Сходу

Несправедливість, брехня, поранення, смерть побратимів – усе було на його очах. Проте він навчився бути холоднокровним, «диким», не думати про майбутнє, жити одним днем, віддаючи кожній хвилині усього себе. «Я не песиміст. Просто в тих умовах, в яких перебувають військовослужбовці на Сході, нереально думати про завтра – тут аби сьогодні вижити…», — каже деражнянець Сергій Алілуйко, солдат-контрактник з позивним «Дикий».

Як все починалося…

Ще у 2013 році, підписавши контракт про проходження служби в Збройних силах України, Сергій вирушив до Житомирської військової частини. Та вже в квітні 2014 року у складі 95-ої окремої десантно-штурмової (на той час аеромобільної) бригади військовослужбовець вирушив на Схід – зону, де розпочалася російська збройна агресія проти України. Займаючись розвідкою, солдат щоразу наражався на небезпеку, проте нічого його не стримувало. Він знав, що попереду може бути і ворожа міна, і сам ворог, та все ж назад не здавав. Не боявся просто. І саме через таке ставлення до проблем та реалій в умовах війни побратими нарекли молодого захисника позивним «Дикий».

Перша оборона – перша кров – перше розчарування

Перші бойові дії – відвоювання в російських загонів м. Слов’янська, що на Донеччині. Тут же й отримав перше поранення в ногу, в результаті якого і досі в тілі хлопця знаходяться уламки міни. На жаль, в Харківській лікарні, де Сергію зробили операцію, усі сліди пошкодження не утилізували, мовляв, нога була закривавлена, тому усієї території поранення вони не побачили. Натомість держава взяла на себе відповідальність за реабілітацію хлопця, запропонувавши поїхати на лікування до Польщі. І на перший погляд, все так солодко складалося, як на дитячому дні народження, проте незадовго до від’їзду згіркло все, як сльози удови. А причиною став телефонний дзвінок з військової частини, мовляв «ти, Сергію, залишаєшся в Україні, тобі місця не вистачило…» Хлопець «здогадується», що його місце зайняв той, хто і без «опіки» від держави міг оплатити собі лікування за кордоном. Проте жодного разу в жодну інстанцію з цього приводу не поскаржився.

Правдами й неправдами

Відновивши більш-менш свої сили, «Дикий» повернувся до бліндажів та окопів. Як і всі військовослужбовці, він не може похвалитися державним забезпеченням – як одягу, так і зброї. Те, що видають безкоштовно – довго в солдатів не затримується. А ось те, що привозять волонтери, придбане за людські кошти, служить вірою та правдою. Немає, на жаль, в умовах війни довірливих відносин і з військовим керівництвом. Випадків «купівля-продаж» українських позицій безліч, проте Сергій відмовляється про них детально розповідати. «Хіба мало – знати, що тут нема на кого надіятися. Тут ніби всі за Україну, хоча насправді кожен сам за себе…», — зізнається з прикрістю хлопець.

На сьогодні в зоні бойових дій серед військовослужбовців практично немає добровольців – лише контрактники, як розповідає Сергій. І їх не настільки достатньо, як про те стверджують державні мужі. До того ж частина з них мотивується не тією ідеєю, що добровольці-початківці. Для них в пріоритетності «заробітна плата» (до 10 000 грн), патріотизм же відходить на задній план, мовляв «пересиджу як-небудь, аби заплатили і не чіпали»… Звичайно, і що дуже тішить, завзяті патріоти не всі «перевелися» — такі і кошти отримують, і оборону рідних земель достойно тримають. За це вчасно отримують затверджену міністерством суму, а також мають можливість користуватися усіма обіцяними пільгами.

Освіта – юридична, хобі – спорт, професія – військовий

Сергій Алілуйко в заочній формі навчається в університеті «Україна» на юридичному факультеті. Цьогоріч отримує диплом юриста. Проте в юриспруденції своє майбутнє не бачить. А ось військовик зі знаннями прав – єдине, що його цікавить після отримання Україною повної свободи та незалежності. Саме тому, як стверджує хлопець, спочатку, будучи на Сході, дочекається закінчення бойових дій, і вже повернувшись додому з перемогою, подумає про кар’єру чи у військовій частині, чи в СБУ, чи можливо в УДОУ. «Не хочу нікого обнадіювати, - серйозним тоном каже Сергій. — Війна – це не курорт. Там дуже небезпечно. А плани нехай будують ті, хто впевнений в завтрашньому дні».

З такою ж завзятістю та самовідданістю Сергій Алілуйко поводить себе і в спорті. Вже дев’ять років він займається рукопашним боєм. На його рахунку більше 60 медалей та нагород. Він брав участь у чемпіонатах України, Європи, світу, де найчастіше займав лише призові місця. І досі хлопець не покидає спорт, захищаючи честь військової частини Житомира на спортивних змаганнях між усіма представниками Збройних сил України. У Сергія немає постійного тренера. Він самостійно відшліфовує усі ази, що ще в юності отримав від Сапара Халнепесова, тренера-викладача бойових мистецтв.

Олена САВУЛЯК.