Загадкове вбивство у Старокостянтинові

Більше двох тижнів старокостянтинівці перебувають в напрузі від того страшного горя, яке раптово ввірвалося в родину Попадюків, що мешкають на житловому масиві П’ятачок, неподалік «болгарського містечка». У вечірній час батьки побоюються випускати дітей на вулицю. Та й самі хлопці і дівчата неохоче відправляються з дому, навіть у ближній магазин, коли надворі наступають сутінки.

Не дожила до повноліття два місяці
6 березня Руслані Попадюк виповнилося б вісімнадцять. Та веселій, сповненій сил і енергії дівчині, яка була великою радістю для батьків й невід’ємною душею в компаніях друзів, не судилося святкувати своє повноліття. Життя її обірвалося раптово і при загадкових, нерозгаданих досі обставинах.
Суботній вечір 8 січня, як і всі вихідні, Руслана проводила з друзями. Майже весь день сиділа вдома за комп’ютером, листувалася із знайомими в «ВКонтакті», а потім одягнулася й пішла в «Українську кухню», що знаходиться за квартал у «болгарському містечку». В цьому розважальному закладі вони постійно збиралися з хлопцями й дівчатами. Облюбували місце тому, що тут можна не тільки посидіти за столиком, а й послухати сучасну музику у виконанні місцевих та заїжджих самобутніх виконавців.
«Коли Русланочка виходила з дому, у мене в душі раптово промайнуло якесь тривожне передчуття, але, щоб щось страшне, то не можу сказати. Все одно, зважаючи на це, попросила дочку довго не затримуватися. «Прогуляюся трішки й швидко повернуся», – як завжди весело відповіла на те Руслана. Якби ж то знала, що станеться лихо, ніколи її б не відпустила», – Люба Семенівна не може стримати гірких материнських сліз.
Але ввечері Руслана не прийшла. Не з’явилася додому вона і наступного ранку. Стривожилося материнське серце.
«Завжди, коли дочка йшла в компанію до друзів, ми постійно з нею перемовлялися по телефону. Або я їй дзвонила, або вона мені скидала СМСкою «130» («передзвони мені» – прим. авт.), бо, як завжди, в дітей, щоб зателефонувати до батьків, немає грошей, тільки на розмови з друзями вистачає. Але того вечора вона додому не надсилала жодних СМСок», – продовжує свою розповідь згорьована жінка.
Люба Попадюк на ранок зателефонувала до старшого сина, який живе зі своєю сім’єю в окремій квартирі. Раніше, бувало, як дівчина затримувалася довше в друзів, то, щоб не тривожити батьків серед ночі, ночувала в брата. Однак цього разу Руслани там не було.
 Дівчину шукали через мобільники і Інтернет
Батьки зв’язалися телефоном з класним керівником Старокостянтинівської гімназії, яку минулого року закінчила Руслана Попадюк, і керівником групи Хмельницького ліцею сфери та послуг, де вона зараз навчалася на перукаря-манікюрника. До пошуків підключилися друзі, знайомі. Прохання допомогти знайти дівчину з’явилося на багатьох особистих сторінках інтернет-сайту «ВКонтакті».
«Цілий тиждень в нашій гімназії панувала атмосфера тривожності. Учні і вчителі переживали за Руслану. Все сподівалися, що вона не пропала, а поїхала кудись до подруг і скоро повернеться», – каже директор Старокостянтинівської гімназії Тетяна Франчук.
Та дівчини не було. Батьки з’ясували, що того вечора поведінка Руслани в компанії друзів нічим не відрізнялася від звичної, була, як завжди, весела і говірка. Разом усі фотографувалися на мобільний телефон. А потім вона пішла додому.
«У Руслани був хлопець, з яким вона зустрічалася. Я точно не можу сказати, чи проводжав в той вечір її додому, чи ні. Бо зразу нам казав, що взагалі з Русланою не йшов, а потім говорив, що провів до школи №9 (розташована на відстані десяти хвилин ходьби до будинку Попадюків – прим. авт.) і повернувся в клуб, а далі вона пішла сама. Після того нашої дочки ніхто не бачив. Додому не телефонувала. Тільки СМСку з проханням передзвонити скинула знайомому хлопцеві через двадцять хвилин після виходу з клубу», – продовжує свою розповідь мати Руслани Люба Попадюк.
 Труп серед соняшникового поля
…Застояні зимою коні, голосно пофиркуючи, розбрелися навколо конюшні. Поки керівник козацького кінноспортивного клубу Федір Лавров зі своїми помічниками чистив стайні, п’ятеро із них втекли. Незабаром мали настати сутінки, а поряд – незібрані соняшники на полі. Спробуй знайти, якщо забредуть туди. То ж усі дружно почали кликати коней.
«Я йшов між посохлими стеблами соняхів, окремі з яких сягали висотою аж до чотирьох метрів, і раптом побачив здалеку – у міжряддях щось лежить. Спочатку подумав, може, восени хтось ламав соняшники і забув мішок або сміття викинув. Та коли підійшов ближче, зрозумів, що це людина. Юнка без ознак життя лежала обличчям до землі, одягнена в легеньку, не по сезону, курточку та чобітки, а біля неї валявся мобільний телефон. Уже тиждень минув, а я ще й досі, коли проходжу повз соняшникове поле, що розкинулося вздовж залізничної колії, ніби бачу перед очима ту страшну картину. Аж моторошно на душі стає», – пригадує Федір Лавров.
Про жахливу знахідку чоловік відразу ж повідомив у Старокостянтинівський райвідділ міліції. На місце події виїхала слідчо-оперативна група.
«При першому поверхневому огляді на трупі слідів насильницької смерті не виявили. Лише наступного дня, після детального огляду, судмедексперт встановив, що у загиблої була зламана підязикова кістка. Виходить, дівчину задушили і вивезли в соняшникове поле. На цей час проводяться оперативно-розшукові заходи по встановленню обставин вбивства і осіб причетних до скоєння цього злочину. Результати судмедекспертизи свідчать, що дівчина не була жертвою зґвалтування. Згодом встановили особу загиблої. Як з’ясувалося, Руслана
Попадюк ще 8 січня пішла з дому і не повернулася. Батьки в міліцію із заявою щодо зникнення дочки не зверталися, а цілий тиждень шукали її власними силами та з допомогою друзів і знайомих», – розповідає перший заступник начальника Старокостянтинівського райвідділу міліції Василь Шкіндюк.
 Свічки в «ВКонтакті»
Загадкова смерть Руслани до болю душі схвилювала її ровесників, друзів, знайомих. Похорони були багатолюдними, а хто не мав можливості провести дівчину в останню путь, у добру пам’ять про неї виставляли свічечки на особистих сторінках інтернет-сайту «ВКонтакті».
Та найбільш болісно переживають таку безглузду смерть дочки батьки, особливо мати Люба Семенівна: «Вже два тижні пройшло, як дочки не стало, а я не можу сидіти сама в квартирі, де кожен куточок, кожна річ нагадують мені Руслану. Сподіваємося, що міліція таки знайде вбивць. А, може, кого совість заїсть, і він сам зізнається у скоєному…».