ye-logo.v1.2

Співають тільки... бабусі

Суспільство 5345

Наймолодшій учасниці фольклорно-етнографічного ансамблю «Тростянка» з Городоччини – 68, найстаршій – за 80

Щоправда, кілька років тому тростянецьким співачкам довелося прийняти до свого гурту двох молодших співачок – завідуючу сільською бібліотекою Євгенію Водяну (котра, власне, і була організатором цього колективу) та Антоніну Белінську. Днями ансамбль відсвяткував своє тридцятиліття.
Ансамбль сформувався... на колгоспному полі
За радянських часів, коли мова заходила про село, одразу додавалися епітети – веселе та співоче. Й справді, спів у селах лунав з ранку й до ночі. Але нинішні села, здебільшого, перестали бути і веселими, і співочими. Щоправда, цього не скажеш про маленьку Тростянку, яка загубилася у мальовничих краєвидах Городоччини. Пісню тут зберегли найстарші жительки, котрі у свої сімдесят-вісімдесят все ще бігають до клубу на репетиції. А на свята вбираються у святкові сорочки й плахти і розважають глядачів зі сцени. А ще ці десятеро бабусь зберегли для нащадків старовинні пісні – ті, які співали їхні мами, бабусі, прабабусі. Кожна їхня пісня – автентична, притаманна лише цьому куточку Подільського краю.
У вісімдесятих роках ніхто ні про який ансамбль не думав. Зібравшись на полі, жінки затягували пісню. Молода завідуюча сільським клубом Євгенія Водяна тільки почала працювати у Тростянці. «Тоді Тростянець був великим селом, – згадує пані Євгенія. – Щороку у кожному селі проводилися фестивалі художньої самодіяльності. І мені підказали, що у селі є жінки, котрі на полі і на фермі співають цікавих старовинних пісень. Разом з головою колгоспу вирішили об’єднати їх у творчий колектив. Так виникла «Тростянка», і мала вона двадцять учасниць». Офіційно фольклорно-етнографічний ансамбль «Тростянка» народився у грудні 1980 року. 
«Нюся, починай...»
Катерина та Ганна Ференчуки, Ганна Грай, Віра Журавіцька, Антоніна та Вікторія Квітніцькі, Ганна Маргошина, Антоніна Машталер, Віра Фаренюк, Антоніна Шевчук... Але жінки й досі кличуть одна одну простими дівочими іменами: Нюся, Тоня, Женя...
«Нюся, починай», – цими словами, зазвичай, розпочинаються репетиції колективу. Ганна Ференчук (та сама Нюся) задає тональність й першою починає пісню. Співає «Тростянка» без музичного супроводу.
У дворі Ганни Іванівни нас зустрічає кудлатий пес та двоє котів. Вони і ще кілька курочок – все нинішнє господарство жінки. Живе вона сама, діти у Хмельницькому. Колись мала велике господарство, сьогодні ж його обходити не вистачає сил. Але на репетиції ходить справно, й на концерти їздить з радістю. Справжнім подарунком стала недавня поїздка до Києва. (Нещодавно «Тростянка» брала участь у записі телепередачі «Фольк-musik». Сучасну обробку пісні ансамблю готував лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, ансамбль Городоцького районного будинку культури «Співоче джерело». Передачу про наших земляків можна буде побачити в одному з ефірів «Фольк-musik» лютого на першому національному каналі).
Особливо запам’яталося пані Ганні знайомство з ведучою «Фольк-musik» Оксаною Пекун, творчість котрої давно подобалася жінці. «Без пісні я не уявляю свого житя, – каже пані Ганна. – А за мого дитинства телевізорів не було. Бабуся моя завжди співала – коли готувала їсти, поралася біля худоби. Але найбільше я наслухалася пісень, коли уся родина сідала плести кошики з очерету. Цим промислом займалося майже усе село, продавали їх у сусідніх містах. Тепер ремесло занепало. З одного боку – очерету нікому нарізати, з іншого – попиту на кошики немає». Щоб набрати очерету, доводилося по коліна лізти у воду, жати очерет, витягати на берег і чекати, доки висохне. І хоч сьогодні кошиків майже не роблять, Ганна Іванівна очерету трохи має. І показує, як його теребити, зв’язувати, плести по формі. Коли дізналася про поїздку до Києва, сіла за плетіння. Власноруч виготовлений кошик подарувала Оксані Пекун.
Скільки пісень знає Ганна Іванівна – не перерахувати. Подруги навіть жартома її енциклопедією називають. Сама ж жінка зізнається, що й зараз, буває, на пам’ять приходять якісь слова, і згадується вся пісня. Усі вони – у пам’яті жінок. Ні диску, ні якоїсь збірочки зі старовинними піснями поки що немає. Євгенія Водяна переймається, щоб зберегти репертуар «Тростянки». Нещодавно навіть організувала дитячий фольклорний ансамбль «З бабусиної скриньки». А Ганна Іванівна переконана, що українська пісня не помре ніколи. «Невже мама своєму немовляті, колисаючи, співатиме «Листья желтые по городу кружатся»? Мабуть, більше підійде «Ой, за гаєм, за темним» чи «За туманом нічого не видно». Та й весілля раніше не обходилося без пісні. І нас часто запрошували. Але зараз в селі весіль майже не грають».

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую