Правоохоронці донині шукають вбивць Руслани Попадюк

Андрій Воронько твердить, що міліціонери вибивали у нього зізнання у злочині за допомогою електричного шокеру

Як ми писали у минулому номері газети «Є Поділля», 15 січня на околиці Старокостянтинова знайшли труп молодої дівчини. З видимих тілесних ушкоджень були подряпини на підборідді та обличчі, а під лівим оком невеликий синець.
17-річна Руслана Попадюк зникла в ніч на 9 січня. Опів на першу ночі дівчину проводжав її приятель та одноліток Андрій Воронько.
«Того вечора ми сходили на фестиваль, потім трохи посиділи в комп’ютерному клубі, – розповідає Андрій Воронько. – Я провів її до школи № 9. З кишені дістав цигарки. До рук потрапили перепустки на фестиваль. Нас провів знайомий, і їх необхідно було йому віддати. Руслана каже: «Ти іди віддай, а я піду додому». Там ми і розпрощалися».
Правоохоронці почали перевіряти різні версії. Одні казали, що нібито бачили, як Руслана сідала у чорну іномарку. Є версія, що з Андрієм Вороньком хотіла зустрічатися інша дівчина, і вона нібито погрожувала Руслані. Кажуть, що за підозрою заарештували місцевого вчителя танців. Як з’ясувалося згодом, чоловіка справді викликали на допит, але відпустили. Оскільки Андрій останній, хто бачив Руслану, його також викликали до райвідділу.
Я кричала: «Люди, що ви робите?»
«16 січня вранці мене забрали, – розповідає Андрій Воронько. –Протримали цілий день. Їсти не давали. Лишили на ніч. Маму до мене не пускали. Все розпитували, чи це не я зробив. А, може, я знаю, хто. Дали мені кілька запотиличників. Кричали, матюкалися».
«А я сиділа у холі райвідділу міліції, – долучається до розмови мати Андрія Наталя Абрамчук. – Вечір, всі повиходили. В райвідділі тиша. І тут чую крики. Я товкла в ту чергову частину і кричала: «Люди, що ви робите!?». А мені у відповідь: «Мамочка, заспокойтесь, тут крім вашого сина ще четверо цивільних». А я їм: «Та то ж такі самі діти, як і мій».
Відпустили Андрія Воронька ввечері 17 січня. У нього взяли мазки з-під нігтів та мазок зі статевого органу. В подальшому до міліції хлопця викликали чи не щодня. Опитували в присутності матері лише один раз. 18 січня у квартирі, де мешкає Андрій, міліція провела обшук.
Били електричним шокером, аж поки він не розрядився
«Та позабирали всі речі, немає в чому ходити, – скаржиться Андрій Воронько. – Ношу вітчимові чоботи. Востаннє мене викликали в міліцію 22 січня. Я цілий день просидів в коридорі на стільчику. А тоді міліціонер заводить мене в кабінет і, не кажучи ні слова, починає бити. Кулаками по нирках, кілька разів по голові. Але так били, щоб не було синців».
В цей час на коридорі сиділа Тамара Гладка з донькою Настею. Настя була подругою Руслани, тож її також викликали для пояснень.
«Ми на четвертому поверсі сиділи в райвідділі на коридорі, – розповідає Тамара Гладка. – Коли чуємо, такі крики з крайнього кабінету. Матюки. Через деякий час виводять Андрія. А він тримається за живіт. Я питаю: «Андрію, били?». А він від болю навіть говорити не може».
«Приходить якийсь інший і каже, – розповідає Андрій. - Мовляв, якщо я зробив це через необережність, то мене в тюрму ніхто не посадить. І навіть ніхто про це не дізнається. Мені зроблять новий паспорт, і я поїду з міста. А чого мені боятися? Я їм так і кажу, що Руслану я не вбивав. Я її кохав. Тоді вони змінили тактику. Почали лякати бандитами: «Ми тебе зараз випустимо, а надворі тебе вже чекатимуть. Але ні, в тебе є молодший брат і сестра. То почнуть з них». І лякали, що під нігті будуть голки пхати. Навіть перевіряли на детекторі брехні. А потім він каже: «Поки я тут, він тебе і пальцем не зачепить, але, малий, ти мене вже дістав». Виходить з кабінету, а інший бере електричний шокер, і давай мене струмом бити по ногах. Прикладав разів з десять. Аж поки шокер не розрядився. Мене відпустили в п’ятницю ввечері. Куди ми мали звертатися? На експертизу пішли аж в понеділок. А до того часу від електроопіків лишилися тільки червоні цятки. Лікар сказав, якби ми зразу звернулися, то було б видно. Вони все добре розрахували».
Однак мати Андрія звернулася з заявою про катування сина до прокуратури району, області та Генпрокуратури.
Зі слів Андрія Воронька, зізнання у скоєнні цього злочину вибивали не лише у нього.
“Як дав мені запотиличника, то я аж залетів у кабінет. Лякали, що порушать проти мене кримінальну справу. Кричали, матюкалися», – каже 19-річний Сергій Поліщук.
Батьки Сергія підтвердили, що після відвідин райвідділу міліції їхній син потрапив до лікарні з нервовим зривом.
Дуже боюся, що міліціонери знайдуть невинного, а той зізнається
Поки правоохоронці продовжують пошук злочинця, батьки залишилися наодинці зі своїм горем.
«У мене є старший син, але народження Русланки ми дуже чекали, – розповідає Любов Попадюк. – Вона була доброю і мрійливою. Хотіла бути вчителем, але пішла вчитися на перукаря. Казала, що після закінчення вступить до інституту на біолога. Не раз сиділи, мріяли як вона виходитиме заміж. Яка у неї буде весільна сукня. А сукню довелося одягати у труну. Тут усіляке кажуть. Ніби замішаний синок якогось високопосадовця. Я дуже боюся, щоб міліціонери не знайшли невинного. Той зізнається, і поламають дитині життя».
До свого 18-ліття Руслана не дожила трьох місяців.