Американець у Городку: Як полюбити борщ і сало та закохатися в українку

Джуліус у 2015 році здобув ступінь Бостонського університету (штат Массачусетс, США) за спеціальністю «Міжнародні відносини». Крім рідної, англійської, в університеті вивчав ще німецьку. Ці знання йому стали в нагоді коли працював у Німеччині. «Я завжди хотів працювати волонтером, —розповідає він про свій вибір. — І вже третій рік є волонтером Корпусу Миру. Побував у трьох країнах — в Португалії, Німеччині і ось тепер в Україні. Коли їхав до України, не знав, у якому місті чи селі працюватиму. Потрапив до Городка. Місто мені сподобалося з перших днів, і сьогодні я щасливий, що живу саме тут».

«Вразила українська гостинність»

Вже другий рік Джуліус викладає англійську для учнів місцевої гімназії. Хлопець каже, що у невеличкому українському містечку почувається, як у себе вдома. Адже він виріс у США у подібному. «Моє рідне місто дуже схоже на Городок, — розповідає волонтер. — Мені подобається розмірений стиль життя таких невеличких містечок. І навіть те, що тут усі — знайомі між собою. Одразу після приїзду я поселився у родині городоччан, де прожив півроку. Це дуже привітні і щирі люди, я їм вдячний за гостинність, допомогу. Зараз я живу сам. Зробити у помешканні невеличкий ремонт мені допомогли колеги з гімназії. Й нині вони допомагають продуктами: принесли багато картоплі, інших овочів, домашніх заготовок, варення. Я дуже вдячний за те, що про мене так піклуються». Як зізнається Джуліус, готує він собі сам. І у нього зовсім не американське меню. «Мені дуже подобається українська кухня, — каже. — Мої улюблені страви — це сало з часником, борщ, вареники. А на Різдво — кутя».

Українську мову почав вчити тоді, коли приїхав до України. Доводилося все схоплювати «на льоту», навчати українців англійської, паралельно навчаючись у них української. І хоч розмовляє Джуліус з акцентом, проте спілкується українською вільно. У перші місяці, зізнається, було важкувато. Проте зорієнтуватися на вулицях міста, у крамницях допомагали звичайні городоччани. «Українська мова нелегка в опануванні, — каже хлопець. — Проте процес навчання цікавий і захоплюючий». Джуліус зазначає, що у Городку дуже доброзичливі і гостинні люди. І взагалі, йому настільки сподобалося в Україні, що вважає її другою домівкою. Тим паче, що, як з’ясувалося, хлопець має українське коріння. «Я нещодавно про це дізнався, — ділиться Джуліус. — Моя тітка вирішила вивчити наш родовід і замовила родинне дерево. Якраз місяць тому його підготували. І що ви думаєте? Тато мого дідуся, тобто мій прадід, народився в Україні, у Хотині. Мабуть, цим і пояснюється те, що мені подобається Україна, її звичаї, традиції, страви».

Часу вистачає і на роботу, і на кохання

Професію вчителя Джуліусу довелося опановувати крок за кроком, адже досі у цій іпостасі юнак ще не був. Хоч на педагога й не вчився, але, каже, спільну мову з школярами знайшов швидко. Навіть більше — усі бажали познайомитися з волонтером, поспілкуватися, вчитися у нього. Тож Джуліус викладає у класах по черзі. Щодня — по чотири-п’ять уроків. Після — заняття у гуртках і з дорослими городоччанами. Для них заняття проводить у районній бібіотеці.

В Україні молодий американець знайшов і кохання. Влітку, коли у навчальних закладах канікули, волонтери працюють в українських оздоровчих таборах. Минуле літо Джуліус провів у таборі в Миколаївській області. Там познайомився з черкащанкою Веронікою, покохали одне одного. І хоч згодом вона поїхала у Черкаси, а Джуліус до Городка, телефоном спілкуються щодня. Ніка вже приїжджала у гості до Джуліуса, а нещодавно влаштували побачення у Києві. Звісно, загадувати наперед хлопець не поспішає, але сподівається, що вони одружаться і Ніка поїде з ним до Сполучених Штатів.

У Городку Джуліус планує пробути до кінця наступного навчального року. Згодом повернеться до США, де має завершити магістерську роботу з міжнародних відносин. Після цього зможе працювати у цій сфері і, зізнається, дуже хотів би повернутися до України.

До речі, Джуліус вже четвертий волонтер, який працює у Городоцькій гімназії. «З Корпусом Миру ми співпрацюємо з 2005 року, — розповідає директор гімназії Світлана Станиця. — У нашій гімназії працювали дві дівчини з США, згодом — два хлопці. Завдяки такій співпраці значно покращився рівень володіння англійською мовою серед учителів, адже вони мають змогу вільно спілкуватися з носієм мови, вправлятися у вимові, отримати відповіді на будь-які запитання. Так само помічаємо, наскільки кращими є знання мови у учнів. З усіма волонтерами, які у нас працювали, ми досі спілкуємося. А Кріс, вона вже стала професором, приїжджала ще раз у Городок, вже у гості. Вона надсилає нам подарунки, ми — їй, особливо цукерки, бо їй дуже сподобалися українські цукерки. Не втратили зв’язків і з Меган та Полом. Тепер звикли до Джуліуса, і спілкування, сподіваємося, не перерветься і після його повернення додому».