Залюблений у рідний край

 Його графічні твори зберігаються в музеях рідного Кам’янця-Подільського, Хмельницького, інших міст України, а також Росії, Казахстану.
З-під руки художника вийшло близько 2,5 тис. аркушів. Спадок досить вагомий, проте сьогодні його опрацьовано недостатньо. Бракує архівних даних, задокументованих спогадів сучасників, які б засвідчили живу особистість, адже біографія Сергія Кукурузи рясніє білими плямами, неточностями. Воно й не дивно. Час, на який припало життя майстра, був і суворий, і суперечливий. Народився Сергій Васильович у с. Привороття (нині с. Подільське) Кам’янець-Подільського р-ну, в селянській родині. 1917 року закінчив чотири класи церковно-приходської школи у рідному селі, навчався також у Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі, яку свого часу заснував художник, педагог, краєзнавець, дослідник та популяризатор народної культури В.М. Гагенмейстер. Після служби в лавах Червоної армії, у 1930-му році Кукуруза, за рекомендацією В.І. Касіяна, відомого вітчизняного графіка, був зарахований до Київського художнього інституту. Ще будучи студентом, він брав активну участь в художніх виставках, співпрацював із періодичними виданнями, де час від часу публікувалися його твори.
Після реорганізації навчального закладу Сергій Васильович переводиться до Московського художнього інституту ім. В.І. Сурікова, де його вчителями були такі знані митці, як О. Кравченко, І. Грабарь, Д. Моор. Здобувши освіту, художник залишається у Москві. У нього є улюблена робота, сім’я. Але, як вже зазначалося, в історії країни передвоєнні роки були чи не найжорстокішими, коли за політичний анекдот, невинний жарт можна було поплатитися кількома роками волі, а то й життям. Не оминули ці колізії й художника. У 1941 році його було засуджено до семи літ виправних робіт у Казахстані. Це були драматичні сторінки біографії митця. У далекій Москві його зрікається дружина, помирає єдина дочка. Але він не занепадає духом. У непростих умовах знаходить заняття до душі – багато малює, читає, врешті-решт зустрічає молоду жінку – Регіну Марченко, так само несправедливо засуджену, з якою пов’язує свою долю.
Більше 30 років прожив художник в місті Актюбінськ серед казахів. Його захоплювали культура цього народу, звичаї, побут, історія, краса азійських степів. Митець об’їздив місця, де перебував на засланні Тарас Шевченко. Враження від подорожей переплавились у низку аркушів – «Шевченкіану» С.В. Кукурузи.
Проте мальовничі пейзажі Подільських Товтр, серед яких минули дитинство, юність, незабутні спогади молодих літ постійно вабили його на батьківщину. Із 60-х років він – частий гість любої йому Кам’янеччини. А 1972-го Сергій Васильович остаточно повертається в Україну, оселяється в Кам’янці-Подільському. Невтомний мандрівник у свої сімдесят відвідав багато куточків та історичних місць рідної землі. Результатом цих подорожей стала серія ліноритів «Архітектурні пам’ятки Поділля».
Художник відібрав з них 39 аркушів для власноруч виготовленого альбому. Довгий час він існував лише в авторському примірнику в архіві хмельничанки Віри Максимівни Хотовицької – друга і помічника родини митця. 2007 року її стараннями альбом було видано. В кожному репродукованому творі – душа художника, його захоплення генієм безіменних майстрів, чиїми руками мурувалися споруди.

Галина Гірник, науковець Хмельницького обласного художнього музею.